Читати книгу - "Відпустити й жити, Айсі Дора"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мовчимо. Дослухаємося до себе. Перше питання — а я вже сказав більше, ніж планував.
— Тепер моя черга.
Витягую картку.
— За що тебе найчастіше хвалили в дитинстві? А за що критикували?
— Мабуть, хвалили за оцінки, за допомогу з братом. Я взяв на себе обов’язки вдома, підробляв, щоб мамі було легше. А критикували за надмірну серйозність. Я ще в школі був тим занудою.
Посміхаюсь. Друзі кликали на футбол чи пляж, а я — у садок за братом, потім вечерю готувати. Мама досі просить пробачення, мовляв, лишила мене дитинства. Але я не сумую. Ця відповідальність зробила з мене чоловіка.
— Ти якийсь ідеальний, — Оля жартує? Чи це з ноткою недовіри?
— А мене критикували за непосидючість. Все хотіла побачити на власні очі: пташенят у гнізді, кінцеву зупинку тролейбуса… А хвалили — за ввічливість і емпатію. Стандартний дівчачий набір.
— Навіть не уявляю тебе на дереві. Думав, ти з тих, що дитинство провели у відпрасованих сукенках, а максимум — грали в класики.
Вона сміється. Ми видихаємо. Її ковток вина — гарний, витончений. Мовчання затягується, та воно не тисне.
Оля тягнеться за новою карткою:
— Коли ти востаннє відчував, що тебе справді розуміють?
— Сьогодні, — відповідаємо одночасно. Сміємось.
— Уяви, що ми стали близькими. Що б тобі хотілося, щоб я знала про тебе?
Я тягнув картку — мені й відповідати.
— Я трудоголік. Колишня дружина саме це вважала причиною нашого розлучення. І я частково погоджуюсь. А ще я батько в розлученні. І якби ми були разом, тобі б довелось прийняти, що моя донька завжди матиме вагоме місце в моєму житті. Я намагатимусь балансувати. Але я не буду повністю твоїм.
Оля дивиться з тугою. Це її засмутило? Вона справді розраховувала на серйозні стосунки і тепер переоцінює?
Вона відвертається. Її голос тихий:
— Якби ми стали близькими, я б хотіла, щоб ти знав про мене дещо. Але зараз — не можу сказати. Пробач.
Беру її за руку. Вона холодна, попри плед і обігрівач. Цілую її в скроню, залишаю в обіймах.
Оля тягнеться за новою карткою:
— Що для тебе означає бути коханим?
Вона повертається до мене, цілує — тепло, глибоко. Я хочу притиснути її до себе, але вона відсторонюється. Її очі просять бути уважним.
— Для мене бути коханою — це бути прийнятою. Коли ти сумна, чи зла, чи успішна, чи хвора, гарна чи змучена, — а на тебе все одно дивляться з любов’ю. І повагою.
Я цілую її ще раз — ніжно. Бо бачу її біль і хочу зцілити. Пересаджую до себе на коліна. Поглиблюю цілунок.
Відсторонююсь.
— А для мене бути коханим — це почуватися особливим. І потрібним. І жаданим.
Вона дивиться в мої очі. І, ніби зважившись:
— Поїхали до мене.
Як гадаєте, чи можуть кілька питань справді наблизити двох людей? Або це — лише ілюзія зв’язку?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відпустити й жити, Айсі Дора», після закриття браузера.