Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ми обмінялися поглядами, довгими й багатозначними.
— А ти хочеш дізнатися, що тут сталося? — з іронією поцікавилася в неї. Мені не хотілося знати, що там у неї з Юрком. Що-що, а перемикати всю мою увагу на себе альфа-козел уміє.
— Хочу! Дуже хочу! — радісно защебетала сестриця з явно нездоровим інтересом.
— Обійдешся! — похмуро брякнула, вона невиправна.
— Буба ти, мені ж цікаво, навіщо твій блондин мого кучерявого викликав до себе, у самий розпал... розмови, — її слова були глузливими та сповнені непристойних натяків, на що я тільки скривилася. Сестричка так перевіряє мене, намагається дратувати. Але як у неї це вийде, якщо я вже розлючена до межі іншим вовком?
— Обійдешся, — повторила, витираючи підлогу далі.
— Це що моя стара футболка? — запитала вона через якийсь час, хоча я думала, що вона вже пішла. Уміє ж вона бути надокучливою.
— Так, своє все випрала, — кинула через спину, вимочуючи ганчірку у відрі.
— Та годі, — байдуже кинула сестриця і, нарешті, пішла, щоб одразу повернутися. — А білизна-то де? Там тепер і справді смердить, хвойним дезодорантом.
— Випрала. Візьми свою перенеси.
— Добре, — вона нарешті пішла в кімнату і, голосячи, почала переносити свої речі.
За якийсь час прибирання на кухні я закінчила, вимила червоні руки та потопала у велику кімнату. Як виявилося, сестриця лежала на тепер уже моєму дивані й дивилася телевізор.
— Ти чого тут? — питаю, сідаючи поряд.
Вона обійняла мене за плече і поклала поряд, укривши ковдрою.
— Так ти всю білизну випрала, крім моєї, де ти спати збиралася? А так разом сьогодні поспимо. До того ж ти з освіжувачем явно переборщила, до ранку доведеться провітрювати, — пояснила вона, лягаючи назад на подушку.
Ми дивилися якийсь фільм до глибокої ночі, не знаю, про що він був, та й Руслана, напевно, теж не знає, кожна з нас думала про своє. Клацнула пультом, телевізор згас, огортаючи кімнату в темряву. Довго лежала не в змозі заснути.
— Дар, він не хоче бути зі мною в парі, — тихо сказала раптом сестра.
Ми лежали спиною один до одного, і я чула, як нерівно вона дихає. Питати, чи сама вона хоче цього не має сенсу, Руслана й сама цього не знає. Їй просто подобається чоловіча увага.
— Зі мною він теж не хотів бути, — згадую нашу сварку перед всіма перевертнями. Говорю серцю, що тепер не болить. На фоні витівки Кая, все здається такою дрібницею, майже забутим спогадом. Він не ятрить рани, я сама наче роздерте м'ясо.
— І що мені робити?
— Змусь його ревнувати, вовкам зносить дах від ревнощів, — раджу, згадуючи той поцілунок з Юрою в ванні. Кай зробив зі мною те саме, я наче для них просто іграшка, яку вони не поділили, яка насправді нікому з них не потрібна.
— Ти так легко говориш про це. Хіба ти його не любиш? — запитала сестра, випрямивши спину. — Чому ти мені допомагаєш?
— Тому, що ти моя сестра, а він всупереч всьому все хороший хлопець, — відповіла, відчуваючи, як щипає очі.
Настала тиша, під час якої я вперто тримала очі розплющеними, щоб не заплакати. Відмовлятися від закоханості, що зайняла в мене стільки років, дуже важко. Ще важче буде бачити їх разом, коли в Руслани все вийде. Але нічого, я це переживу, головне, щоб вони були щасливі. Принаймні, я впевнена, що з сестрою Юра не вчинить так, як це зробив Кай зі мною. Руслана сильна, а я слабка, нікчемна. Тому в сім'ї батька мене ніколи не любили.
— Дар, пробач, — почула її шепіт.
— За що?
— За те, що зараз не на твоєму боці.
— Наче хтось коли-небудь узагалі був на моєму боці, — зітхнула, усміхаючись, і мимоволі шмигнула носом.
— Яка ж ти плакса, Дашко! — вимовила сестра з посмішкою та обійняла мене зі спини. — Ти занадто сувора до людей і особливо до себе. Ось узяти хоча б твого цього блондина. Між вами такі іскри, що навіть сліпий помітить. А ви все ще боретесь, як барани, не розуміючи свого щастя.
— Не говори про нього, — попросила, стискаючи її руку.
— Знову чи що, образив? — вона важко зітхнула мені на вухо. — До чого ж упертий суб'єкт попався! Так біля тебе крутився вдень, а тепер знову в немилість потрапив.
— Це він грав, просто знущався, — ображено брякнула, майже відразу зрозумівши, як це нерозумно звучить.
Руслана важко зітхнула.
— Яка ж ти в мене дурепа, — ляпнула вона, за що отримала ліктем у ребро. — Йой! Попрошу легше, а то я тебе, як Юрку через пів квартири кину!
— Сама винна! — буркнула, заспокоївшись.
— Дурепа вона і є дурепа! Ти б бачила, як він на тебе дивився. Та щоб на мене хоч один хлопець так дивився! Таке не зіграєш, Дар! — протягнула вона з посмішкою і потрясла мене за плечі.
— Неправда, — вирвалася, відвернувшись від неї якомога далі. — Все це не правда!
— Ти поводишся, як дитина. Дуєшся без причини. Не знаю, що він там накоїв, але пробач йому. Хлопці взагалі тупі створіння, самі не знають, що для них краще.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовче прокляття, Марія Власова», після закриття браузера.