Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

Матрац на підлозі, письмовий стіл і стілець, знайдені на найближчому тротуарі й притягнуті до кімнати з допомогою Біллі, кілька каструль і сковорідок, придбані за копійки в місцевій крамниці Місії доброї волі, простирадла, рушнички й постільні речі, подаровані його матір’ю й Деном як дарунки на новосілля, а також друга вживана друкарська машинка, куплена в крамниці Оснера на Амстердам-авеню – йому важко тягати машинку з Принстона до Нью-Йорка, а потім назад до Принстона, і так щоп’ятниці й щонеділі, – «Олімпія», випущена в Західній Німеччині близько 1960-го року, її клавіші рухаються плавно й швидко, краще, ніж у його звичної, улюбленої «Сміт-Корони». Часті обіди з Бестами, часті обіди з Емі й Лютером, періодичні зустрічі з Роном Пірсоном та його дружиною Пег та індивідуальні походи на ранні обіди в кафе «Ідеальний ланч» на Східній Вісімдесят шостій вулиці, в діру з вивіскою над дверима, що інформує: «ПРОПОНУЄМО СТРАВИ НІМЕЦЬКОЇ КУХНІ З 1932 РОКУ (знаменний рік, що не має відношення до подій у Німеччині наступного року). Фергюсон полюбляв жувати оті жирні, важкі для шлунку страви – кенігсберзькі клопси та віденські шніцелі і слухати, як масивна, м’язиста офіціантка за стійкою гукає в кухню з відчутним акцентом: «Аден шнітцель!», що завше нагадувало йому про покійного батька Дена і Гіла, ще одного схибленого діда в його рідні, недоумкуватого Оpa Джима та Емі. «Чоловік, якому щастить найбільше з усіх» мав нагоду познайомитися цього літа з Мері Доног’ю, 21-річною молодшою сестрою Джоанни, яка проводила той час разом із Бестами і працювала в офісі до повернення до Енн-Арбор, щоб останній рік довчитися там. Пухкенька, жвава, схиблена на сексі Мері кинула оком на Фергюсона, а тому часто приходила ночами до його помешкання й заповзала до нього в ліжко, що допомагало забути про застарілу тугу за Еві й відвертало думки про вчинену ним огидну річ – розрив стосунків без будь-яких пояснень. М’яке й розкішне тіло Мері – наче затишне плесо для занурення, де можна забути, хто він такий, скинути з себе тягар власної особистості – і той секс був приємним і скороминущим, бо тут панувала простота й взаємність, секс без обмежень, без брехливих обіцянок, без надії на щось довготривале.

Спершу Фергюсон мав намір втрутитися й самому вирішити проблему «Емі – Лютер», діяти за їхніми спинами в той же спосіб, в який Ной вчинив з його рукописом, і повідомити по телефону матері, що відбувається й запитати, як, на її думку, відреагує на цю звістку Ден. Пізніше він відкинув цю ідею і вирішив, що не має права дурити зведену сестру чи діяти без її згоди, і одного червневого вечора, коли Фергюсон, Бонд і Шнайдерман сиділи у «Вест-Енді» за черговим раундом пива й сигарет, син Рози спитав у її прийомної доньки, чи не дозволить вона йому поспілкуватися з матір’ю від її імені для того, щоби припинити це безглуздя. Ще до того, як Емі встигла відповісти, Лютер нахилився вперед і мовив: Дякую, Арчі, а хвилиною пізніше Емі проказала майже те саме: Вдячна тобі, Арч.

Фергюсон зателефонував матері наступного ранку, і, коли пояснив причину свого дзвінка, мати розсміялася.

Ми вже знаємо про це, сказала вона.

Знаєте? Звідки ви можете знати?

Від Воксменів. Та ще від Джима.

Джима?

Так.

А що Джим думає з цього приводу?

Йому однаково. Вірніше, він «за», бо дуже прихильний до Лютера.

А Ден?

Спершу начебто був шокований. Але, гадаю, вже минулося. Чи не збираються Емі й Лютер побратися?

Не маю уявлення.

Шлюб став би проблемою. Для них обох це важкий шлях, якщо вони підуть ним, та ще й важкий для батьків Лютера, які не дуже й то вітають цей роман.

Ти розмовляла з Бондами?

Ні, але Една Воксмен каже, що Бонди тривожаться за сина. На їхню думку, він забагато часу проводить із білими людьми, він втрачає відчуття своєї належності до чорних. То Ньюаркська академія, то Брандейс, і всюди чийсь улюбленець, пестунчик білих. Кажуть, він надто люб’язний і поступливий, не має стержня в собі, і водночас вони так пишаються ним і такі вдячні Воксменам за їхню підтримку. Складна ситуація, правда ж, Арчі?

А ти сама що думаєш про все це?

Ще не вирішила. Не знаю, що думати, аж доки не поспілкуюся з Лютером. Скажи Емі хай зателефонує мені, гаразд?

Гаразд. І не хвилюйся. Лютер добрий хлопець, а ти попроси Едну Воксмен хай заспокоїть Бондів. Їхній син таки має стержень у собі. Просто він не так помітний, у цьому вся справа. Стержень потрібної довжини, гадаю, і точно йому пасує.

Більше ніж через місяць Фергюсон, Мері Доног’ю, Емі й Лютер прямували на північ у старому «понтіаку», тримаючи курс на ферму в південному Вермонті, де Говард Смол проводив літній час, і тієї ж п’ятниці в іншому авто Фергюсонова мати й батько Емі в компанії з обома тітками Фергюсона їхали в бік Вільямстауна, штат Массачусетс, де ці п’ятеро мали ввечері приєднатися до молоді, щоби подивитися, як Ной виступає в ролі Лакі у виставі «Чекаючи на Ґодо»[54]. Свині, корови, кури, сморід гною в стайні, рвучкий вітер, що мчав від зелених пагорбів і танцював долиною, та плечистий Говард, що тупотів поблизу нью-йоркської четвірки, тоді як приїжджі походжали наділами його дядька й тітки площею в 60 акрів, розкиданими на окраїні Ньюфейна. Який же був радий Фергюсон знову бачити свого друга по коледжу, і як добре, що дядько з тіткою не демонстрували показного невдоволення з приводу спільної студентської ночівлі (Говард топнув ногою і змусив їх погодитися – бо інакше…), і що напруженість у стосунках між Емі та її батьком через Лютера тепер зникла; яке полегшення кожен відчував цими вихідними, далеко від запаху бетона та димових викидів Нью-Йорка. Емі скакала на гнідому жеребці по довколишніх луках – яскравий образ, який Фергюсон залюбки зберіг би в пам’яті на роки; але найбільшою подією була вистава суботнього вечора у Вільямстауні, на відстані близько п’ять – десять миль від ферми – п’єса, яку Фергюсон читав ще старшокласником, але ще не бачив у сценічному виконанні, він цього тижня перечитав її заздалегідь, аби підготуватися, проте виявився не готовим до того вечірнього дійства. Ной у парику з довгим сивим волоссям, що стирчало з-під котелка, та з мотузком на шиї – зневажений раб і носій тягарів, недолугий, німий клоун, що падає, хитається й спотикається, – то перевальцем, то мляві, то стрімкі кидки вперед і назад; ось він задрімав стоячи, ось несподівано копнув Естрагона