Читати книгу - "Ходіння по муках"

значливо підморгнув Рощину: — Ти з ним коротше, коли що до чого, — його на мушку. Найвредніша у батька людина.

Рощин, Чугай і забрезклий за ніч Льовка вилізли на останній зупинці перед мостом. За туманом, що піднімався з Дніпра, не видно було Катеринослава на тім березі. Всі троє мовчали, щулились від вогкого холоду. Поїзд нарешті загримотів буферами і поповз через міст. Тоді на дощаній платформі з’явилась жінка, закутана в шерстяну хустку, видно було тільки її бистрі очі. Пройшла повз них раз, пройшла другий раз і коли, все повільніше, проходила третій раз, Чугай сказав не їй, а взагалі:

— Де б чайку напитися?

Вона зараз же спинилась.

— Можна провести, — відповіла, — тільки у нас цукру нема.

— Цукор свій.

Тоді вона одгребла з обличчя шерстяну хустку; обличчя у неї виявилось аж дивно таке гарненьке, юне, з ямочкою на круглій щоці, з маленьким припухлим ротом.

— Звідки, товариші?

— Ну, звідти ж, звідти, годі тобі, — конспірація! Веди, — сердито відповів Льовка. Дівчина здивовано підняла брови, але Чугай сказав їй, що «вони ті самі, кого вона зустрічає». Вона стрибнула з платформи і повела їх по коліях, де стояло багато понівечених поїздів. Жодна жива душа не трапилась їм, коли вони, то перелізаючи через гальмові площадки, то поринаючи під вагонами, підійшли до товарної теплушки. Дівчина постукала:

— Це я, Маруся, — привела.

Двері вагона обережно відсунулись, виглянуло худе, суворе, бліде обличчя з антрацитовими очима.

— Лізьте швидше, — тихо сказав цей чоловік, — холоду напустите.

Усі троє — за ними Маруся — влізли в вагон. Чоловік засунув двері. Тут було тепло від розжареної залізної грубки; вогник, що плавав у банці з-під гуталіну, ледве освітлював непроникне обличчя голови військревкому і дві невиразні постаті в глибині.

Чугай пред’явив мандат. Льовка теж витягнув папірець. Голова, присівши навпочіпки коло вогника, читав довго.

— Добре, — сказав, підвівшись, — ми вас третю ніч ждемо. Сідайте. — Він скоса глянув на Льовчині лаковані халяви. — Не квапиться щось батько Махно.

Льовка сів першим на єдиний табурет коло дощаного столика. Чугай примостився на обрубку. Рощин відійшов до вагонної стіни. Так он він який, штаб більшовиків… Голий вагон і суворі обличчя, здається, залізничних робітників, мовчазних і насторожених.

Голова говорив рівним голосом:

— Ми готові. Народ горить. Починати треба от-от… Є відомості: петлюрівці вже щось пронюхали, вчора в місті вивантажилась важка батарея. Ждуть військ з Києва. У нас зрадників нема, — значить, відомості можуть надходити тільки з Гуляйполя.

Льовка — погрозливо:

— Но, но, легше на поворотах!

Зараз же дві постаті з темряви підійшли ближче. Голова продовжував так само рівно:

— У вас все нарозхрист. Так не можна, товариші… В Катеринославі почались арешти. Поки що хапають безладно, але вже взяли одного нашого товариша…

— Мишка Кривомаза, комсомольця, — дзвінко, трохи по-дівчачому ламаючи голос, сказала Маруся. Відкинувши на плечі хустку, вона стояла поруч з Вадимом Петровичем.

— Допитував його сам Нарегородцев, начальник розшуку. Значить, у них тривога…

— Мишка Кривомаза били резиною по лобі, очі повилазили у бідного, — швидко сказала Маруся і раптом схлипнула носом. — Одрубали йому два пальці, розпороли живота, він нічого не виказав.

Льовка, поставивши шаблю між ногами, сказав презирливо:

— Дешева робота. Нарегородцев, кажеш? Запам’ятаємо. А хто тут прокурор? Хто начальник варти?

— Прізвища й адреси ми вам скажемо…

Голова зупинив Марусю:

— Давайте організовано, товариші. Федюк нам зробить доповідь про сили противника. — Він вказав на кремезного чоловіка з порожнім рукавом засмальцьованої куртки, засунутим за пасок. — Про роботу ревкому доповідь зроблю я. Про Махна надамо слово вам. Четверте питання — про меншовиків, анархістів і лівих есерів. Ця наволоч почуває, що пахне смаженим, як очманілі готуються битися за місця в Раді. Починай, Федюк.

Твердим голосом Федюк почав здалека, — про криваві плани світової буржуазії, — голова зараз же перебив його: «Ти не на мітингу, давай голі факти». Голі факти були дуже серйозні: в Катеринославі стояло петлюрівців близько двох тисяч штиків і шістнадцять гармат, з них чотири важких. Крім того, були добровольчі дружини з буржуазних елементів і офіцерів, з великою кількістю кулеметів. Та ще Київ готувався підкинути підкріплення.

З другої доповіді вияснилось, що військревком може розраховувати на три з половиною тисячі робітників, які без вагання підуть за більшовицькою організацією, і на приплив селянської молоді з навколишніх сіл, де проведена агітація. Але зброї мало: «Можна сказати, десяту частину озброїмо, а решта — з голими руками».

Бачачи, як заворушився Чугай, як Льовка відвалив нижню губу, голова, антрацитово блиснувши очима, підвищив голос:

— Ми не наполягаємо, якщо батько побоїться сам іти на місто, нехай сидить у Гуляйполі, тільки дасть нам зброю і вогнеприпаси.

Льовка почервонів, стукнув об підлогу шаблею:

— Не дуріть мені голови, товаришу… Ми не торгуємо зброєю… Батько вимете петлюрівську наволоч, як мух, одним махом…

Тоді сказав Чугай:

— Товаришу Льова, не гарячись, помовч трохи. Так от, товариші, з батьком Махном ми договорилися. Батько підпорядковується главковерхові Української. Народна армія батька, тепер — п’ята дивізія, виступав на Катеринослав негайно за наказом. Наказ главковерха у мене в кишені. Давайте погодимо дії… З нами — військовий спец. Товаришу Рощин, притуляйся ближче.

Чугай виїхав тієї ж ночі назад до батька в Гуляйполе. Він повіз з собою і Льовку, — щоб робітники не позирали скоса на його гладку морду, на лаковані халяви й високі калоші, та й не хотілось залишати такого дурня удвох з Рощиним.

До Рощина приставили для зв’язку і нагляду Марусю. Воєнний план ревкому був зовсім не вдалий, Рощин сказав про це тоді ж