Читати книгу - "Гаррі Поттер і напівкровний принц"

class="p1">— Аякже, — підбадьорив її Фред. — Ходімо, Гаррі, на екскурсію по крамниці. Герміона мастила пастою синець під оком, а Гаррі пішов за Фредом у дальній кут крамнички, де побачив стелаж з картярськими і мотузяними фокусами.

— Маґлівські магічні трюки! — весело показав на них Фред. — Для таких диваків, як тато, що люблять маґлівські штучки. На цьому багато не заробиш, але потроху продається. Є вельми цікаві новинки… О, а ось і Джордж!

Фредів брат-близнюк енергійно потис Гаррі руку.

— Проводиш йому екскурсію? Ходімо, Гаррі, далі — туди, де робляться серйозні гроші… спробуй щось поцупити, пацан — заплатиш не тільки ґалеонами! — застеріг він малого хлопця, і той миттю висмикнув руку з барильця з написом: «їстівні Чорні мітки — від них кого хочеш знудить!».

Джордж відсунув завісу за маґлівськими трюками, і Гаррі побачив темніше й не таке заюрмлене приміщення. Наліпки на коробках з товарами, що стояли тут на полицях, були не такі крикливі.

Ми щойно розробили серйознішу партію товарів, — пояснив Фред. — Смішно, що з цього вийшло…

Ти не повіриш, скільки людей, навіть тих, що працюють у міністерстві, не спроможні пристойно виконати закляття «щит», — повідомив Джордж. — Бо, звісно, не вчилися в тебе, Гаррі.

— Це правда… От ми й подумали, що щито-капелюхи — це було б кумедно. Тобто припрошуєш свого колегу тебе зачарувати, коли ти в цьому капелюсі, і стежиш за його обличчям, коли його закляття відскакує рикошетом на нього самого. Міністерство закупило п’ятсот штук для всього свого штату! І ми ще й досі отримуємо численні замовлення! То ми поширили асортимент і випускаємо тепер щито-плащ, щито-рукавиці…

— …тобто вони не надто поможуть проти непрощенних заклять, але проти дрібних і середніх замовлянь та пристріту…

— А тоді ми подумали, що нам треба зайняти всю нішу захисту від темних мистецтв, бо це ж бездонне джерело бабок, — завзято вів далі Джордж. — Просто кайф. Дивися — порошок «Розчинна темрява», імпортований з Перу. Дуже зручно, якщо треба швидко дати дьору.

— А наші детонатори-приманки просто розлітаються з полиць, ось поглянь, — Фред показав на кілька чудернацьких чорних предметів, схожих на сирени чи гудки, що й справді намагалися кудись зникнути, — кидаєш такий нищечком, а він тікає і видає десь удалині чудові голосні звуки, відвертаючи чиюсь увагу, якщо тобі це треба.

— Зручно, — визнав Гаррі.

— Тримай, — сказав Джордж, ловлячи пару штук і кидаючи Гаррі.

Молоденька білява відьма з короткою стрижкою визирнула з-за завіси; Гаррі побачив, що вона, як і весь персонал крамнички, була вбрана в пурпурову мантію.

— Пане Візлі й пане Візлі, вас чекає клієнт, який цікавиться жартівливим казаном, — сказала вона.

Гаррі дивно було чути, як Фреда й Джорджа назвали «панами Візлі», але вони сприйняли це як належне.

— Дякую, Верітіє, вже біжу, — відповів їй Джордж. — Гаррі, вибирай собі, що хочеш, добре? За наш рахунок.

— Я так не можу! — заперечив Гаррі, витягуючи гаманця, щоб заплатити за детонатори-приманки.

— Ти тут не платитимеш, — твердо заявив Фред, відпихаючи Гарріні гроші.

— Але ж…

— Ти дав нам позику для розкрутки, ми цього не забули, — з серйозним виглядом нагадав Джордж. — Бери, що хочеш, тільки не забувай казати людям, де взяв, якщо питатимуть.

Джордж побіг за завісу допомагати клієнтам, а Фред відвів Гаррі назад у головний відділ крамнички, де Герміона й Джіні й досі розглядали «Патентовані чари для фантазій».

— А ви, дівчата, ще не бачили наші спецпродукти серії «Чудовідьма»? — поцікавився Фред. — Прошу за мною, панночки…

Біля вікна було виставлено цілу купу яскраво-рожевих виробів, довкола яких завзято хихотіла зграйка збуджених дівчат. Герміона й Джіні завагалися, сторожко поглядаючи туди.

— Оце вони і є, — гордо пояснив Фред. — Кращого вибору любовного зілля не знайдете ніде.

Джіні скептично підняла брови.

— І що, вони діють?

— Аякже. Іноді й цілодобово, залежно від ваги обраного хлопця…

— …і привабливості дівчини, — додав Джордж, вигулькнувши біля них наче з-під землі. — Але сестрі ми їх не продамо, — раптом насупився він, — бо за нею й так уже впадає не менше п’яти хлопців, настільки нам…

— Усе, що ви чули від Рона, — велика тупа брехня, — спокійно заперечила Джіні й нахилилася, щоб узяти з полиці рожевий горщичок. — Це що?

— Гарантоване виведення прищів за десять секунд, — пояснив Фред. — Чудово виводить усе — від фурункули до вугрів, але не зіскакуй з теми. Ти зустрічаєшся з таким собі Діном Томасом чи ні?

— Зустрічаюся, — визнала Джіні. — І коли я востаннє його бачила, то це явно був один хлопець, а не п’ятеро. А це що?

Вона показувала на кілька пухнастих кульок різних відтінків рожевого й фіолетового, що перекочувалися по дну клітки й тонесенько пищали.

— Карликові пухи. — пояснив Джордж. — Мініатюрні пухканці, ми їх ще не навчилися швидко розводити. А що з Майклом Корнером?

— Я його покинула, бо він страшенний невдаха, — сказала Джіні, просовуючи пальця крізь ґрати клітки й дивлячись, як коло нього збираються карликові пухи. — Вони такі гарнюні!

— Ага, симпатичні, — погодився Фред. — Та чи не надто швидко ти міняєш хлопців?

Джіні обернулася до нього, взявши руки в боки і глянувши таким лютим поглядом у стилі місіс Візлі, що Гаррі аж здивувався, як це Фред устояв на ногах.

— Не твоє собаче діло. І я була б тобі дуже вдячна, — сердито гукнула вона Ронові, який щойно з’явився біля Джорджа, тримаючи в оберемку купу товарів, — якби ти не плів цим двом про мене різні дурниці!

— За все це три ґалеони, дев’ять серпиків і один кнат, — порахував Фред вартість численних коробок у Ронових руках. — Жени бабки.

— Я ж твій брат!

— І хочеш поцупити наше добро. Три ґалеони, дев’ять серпиків. Роблю тобі знижку на один кнат.

— Та де ж я тобі візьму три ґалеони і дев’ять серпиків?

— То поклади все назад, і дивись мені, не переплутай полиці.

Рон випустив з рук кілька коробок, вилаявся й показав Фреду непристойний жест пальцем, який, на жаль, помітила місіс Візлі, що саме в ту мить виринула біля них.

— Ще раз таке побачу — зв’яжу тобі пальці чарами, — обурилася вона.

—