Читати книгу - "Гаррі Поттер і напівкровний принц"

Мам, можна мені купити карликового пуха? — відразу запитала Джіні.

— Кого-кого? — насторожилася місіс Візлі.

— Дивись, вони такі гарнесенькі…

Місіс Візлі відступилася від вікна, щоб глянути на карликових пухів, і Гаррі, Рон та Герміона побачили крізь вікно Драко Мелфоя, що квапливо крокував вуличкою. Проминаючи «Відьмацькі витівки Візлів», він озирнувся. За кілька секунд рушив далі і вони втратили його з поля зору

— Цікаво, де його матінка? — спохмурнів Гаррі.

— Таке враження» що він від неї злиняв, — припустив Рон.

— А чому? — здивувалася Герміона.

Гаррі нічого не сказав, він напружено міркував. Нарциса Мелфой нізащо б не випустила дорогоцінного синочка з-під своєї опіки; Мелфой мусив дуже постаратися, щоб вирватися з її рук. Знаючи й ненавидячи Мелфоя, Гаррі зрозумів, що причина була серйозна.

Він роззирнувся. Місіс Візлі і Джіні схилилися над карликовими пухами. Містер Візлі захоплено розглядав колоду маґлівських мічених карт. Фред і Джордж обслуговували клієнтів. З того боку вікна Геґрід стояв до них спиною і пильно стежив за вулицею.

— Сюди, швиденько. — сказав Гаррі витягаючи з торби плащ-невидимку.

— Ой, Гаррі, я не знаю, — невпевнено глянула Герміона на місіс Візлі.

— Та швидше! — поквапив її Рон.

Вона ще мить вагалася, а тоді пірнула під плащ разом з Гаррі й Роном. Ніхто й не помітив, як вони щезли: усі були захоплені товарами близнюків. Гаррі, Рон і Герміона швидко протислися до дверей, та коли нарешті вийшли на вулицю, то Мелфой уже зник не менш успішно, ніж вони самі.

— Він ішов отуди, — пробурмотів Гаррі тихесенько, щоб Геґрід, який щось мугикав собі під ніс, їх не почув. — Пішли.

Вони подріботіли далі, зазираючи у вікна й двері крамничок, доки Герміона не вказала на щось попереду.

— Це ж він, здається? — зашепотіла вона. — Завертає ліворуч?

— Нічого дивного, —прошипів Рон.

Мелфой озирнувся, а тоді шмигонув на алею Ноктерн і зник з очей.

— Швидше, бо загубимо його, — наддав ходи Гаррі.

— Буде видно наші ноги! — занепокоїлася Герміона, бо плащ унизу розвівався; з роками їм ставало значно важче ховатися під ним утрьох.

— Ну то й що, — нетерпляче буркнув Гаррі, — треба спішити!

Але на алеї Ноктерн, де процвітала торгівля темними мистецтвами, було безлюдно. Вони зазирали у вікна, але в жодній крамничці не було покупців. Гаррі припустив, що в ці небезпечні й підозрілі часи було б ризиковано відверто купувати подібні темні витвори… чи принаймні потрапляти комусь на очі під час такої спроби.

Герміона боляче вщипнула його за руку.

— Ой!

— Цс! Дивися! Він там! — видихнула вона йому у вухо.

Вони порівнялися з єдиною крамничкою на алеї Ноктерн, де колись бував Гаррі: «Борджин і Берке», у ній торгували широким асортиментом зловісних речей.

Там поміж стелажів з черепами і старезними пляшками стояв спиною до них Драко Мелфой; його було ледь видно за тією ж великою чорною шафою, у якій колись ховався Гаррі, щоб уникнути зустрічі з Мелфоєм та його батьком. Судячи з Мелфоєвих жестів, він щось жваво говорив. Власник крамниці, пан Борджин, згорблений чоловік з намащеним оливою волоссям, стояв навпроти Мелфоя. Його обличчя виражало дивне поєднання обурення й страху.

— Якби ж то нам почути, що вони говорять! — зітхнула Герміона.

— Зараз почуємо! — схвильовано прошепотів Рон. — Чекайте… чорт…

У нього випали з рук кілька коробочок, поки він нишпорив у найбільшій.

— Дивіться, видовжені вуха!

— Супер! — зраділа Герміона, а Рон почав розкручувати довжелезні струни тілесного кольору, підштовхуючи їх до дверей. — Ох, будемо сподіватися, що двері не занетурбовані…

— Ні! — засяяв Рон. — Послухайте!

Вони схилили докупи голови й уважно прислухалися до кінчиків струн, крізь які голосно й розбірливо зазвучав Мелфоїв голос, ніби хтось увімкнув радіо.

— …ти знаєш, як це, тіпа, відремонтувати?

— Можливо. — припустив Борджин тоном, що явно свідчив про його небажання брати на себе відповідальність. — Але мушу спочатку побачити. Чому б вам не принести це сюди?

— Не можу, — відмовився Мелфой. — Карочє, це має залишатися на своєму місці. Мені тільки треба, щоб ти сказав, що я повинен зробити.

Гаррі помітив, як Борджин нервово облизав губи.

— Не маючи змоги побачити, це буде дуже важко зробити, майже неможливо. Нічого не можу гарантувати.

— Не можеш? — перепитав Мелфой, і Гаррі знав, судячи з його тону, що він глузливо шкіриться. —А, може, тебе переконає оце?

Він підійшов до Борджина і його не стало видно за шафою. Гаррі. Рон і Герміона пересунулися вбік, щоб краще бачити, але видно було тільки Борджина, який трусився зі страху.

— Тільки бовкни комусь, — пригрозив Мелфой. — і розплата тебе не мине. Карочє, знаєш Фенріра Ґрейбека? Він друг родини, і деколи буде сюди заскакувати, щоб пересвідчитись, що ти приділяєш цьому питанню достатню увагу.

— Це зайве…

— Це вже мені вирішувати, — урвав його Мелфой. — Ну, карочє, я пішов. А цей екземпляр, не забувай, хай буде в безпечному місці, він мені ще пригодиться.

— А, може, заберете його відразу?

— Ясно, що ні, дурбило старе. Гарно було б, якби я, тіпа, ніс отаке по вулиці? Та дивись мені, не продай його.

— Та що ви, нізащо… пане.

Борджин уклонився так низько, як колись, пригадав Гаррі, кланявся Луціусові Мелфою.

— Карочє, нікому ні слова. Борджин, навіть моїй старій, усік?

— Аякже, аякже, — пробурмотів Борджин, знову вклонившись.

Наступної миті голосно дзенькнув дзвіночок над дверима і страшенно задоволений Мелфой вийшов з крамнички. Він пройшов так близько від Гаррі, Рона й Герміони, що вони знову відчули, як затріпотів довкола їхніх колін плащ. Борджин у своїй крамниці закляк на місці; зникла його єлейна усмішка; вигляд у нього був стривожений.

— Про що вони балакали? — зашепотів Рон, скручуючи видовжувані вуха.

— Не знаю, — відповів Гаррі, напружено міркуючи. — Він хоче, щоб йому щось відремонтували… а ще хоче щось тут зберігати… ви не помітили, на що він показував, коли казав «цей екземпляр»?

— Ні, він тоді був за шафою…

— Залишайтеся тут, — прошепотіла Герміона.

— Ти що?…

Але Герміона вже вислизнула з-під плаща. Поправила волосся, подивившись на своє відображення у вітрині, і зайшла в крамничку, дзеленькнувши дзвіночком над дверима. Рон знову квапливо заштовхав видовжені вуха у шпаринку під дверима й