Читати книгу - "Момо"

в голову Сірі пани. І вперше в його безжурному житті його взяв страх.

З Центру Ощадкаси Часу надійшов наказ про Повсюдний Розшук. Усі як є агенти великого міста дістали вказівку припинити будь-яку діяльність і стати до пошуків дівчати на ім'я Момо.

Всі вулиці аж кишіли Сірими панами, вони сиділи на дахах і по каналізаційних шахтах, установили непомітний нагляд на вокзалах і аеродромах, в автобусах і трамваях - одне слово, вони були скрізь.

Але дівчати на ім'я Момо вони не знайшли.

- Слухай, черепахо,- спитала Момо,- куди ти мене ведеш?

Вони саме переходили якийсь темний задвірок.

«НЕ БІЙСЯ!» - засвітилося на спині в черепахи.

- А я й не боюся,- сказала Момо, прочитавши той напис.

Та сказала вона це скоріш самій собі, щоб підбадьоритися, бо їй було таки трохи боязко. Шлях, яким вела її черепаха, ставав дедалі химерніший, дедалі заплутаніший. Вони переходили садки, мости, тунелі, підворіття й коридори будинків, ба навіть кілька льохів.

Якби Момо знала, що її шукає, за нею полює ціле військо Сірих панів, вона б, мабуть, боялась ще й не так. Але дівчинка про те й гадки не мала і терпляче, ступінь по ступеню, йшла собі за черепахою тим неймовірно заплутаним шляхом.

І це було добре. Як перед тим черепаха непомильно знаходила шлях, вільний від транспорту, так і тепер вона ніби напевне знала, коли й де мають проходити переслідувачі. Часом Сірі пани натрапляли-таки на стежку втікачок - та тільки на мить пізніше. Зустріти вони не зустріли їх жодного разу.

- Щастя, що я вже вмію так добре читати,- сказала Момо, не чувши ніякого лиха,- Правда ж?

На панцері в черепахи блиснуло, мов сигнал остороги: «ТИХО!»

Момо не зрозуміла, чому слід мовчати, проте скорилася. Зовсім недалечко від них шаснули три темно-сірі постаті.

Будинки в цій частині міста ставали чимраз понуріші й бідніші. Високі житлові казарми з полупаним тиньком тяглися вздовж вулиць, на яких було повно баюр. Тут було зовсім темно й безлюдно.

До Центру Ощадкаси Часу надійшло повідомлення, що дівчинку Момо помічено.

- Добре,- відповіли з Центру,- ви її спіймали?

- Ні, вона раптом наче в землю запалася. Ми знов згубили її слід.

- Як це могло статись?

- Ми й самі себе про це питаємо. Щось тут не те.

- Де саме вона була, як ви її побачили?

- У тім-то й річ. Ідеться про зовсім невідому нам частину міста.

- Такої частини міста немає! - заявив Центр.

- Мабуть, що є. Таке враження… як би це сказати? немовби ця частина міста лежить на краю часу. І дівча йшло саме до цього краю.

- Що?! - закричали з Центру. - Відновити гонитву! Ви повинні будь-що спіймати її! Зрозуміли?

- Зрозуміли! - пролунала попелясто-сіра відповідь.

Спершу Момо подумала, що вже сіріє; але це дивне світло взялося десь раптово, саме коли вони повернули на цю вуличку. Тут стояла вже не ніч, але ще й не день. І ці сутінки не скидалися ні на досвітні, ні на вечорові. То було світло, що незвично чітко і виразно освітлювало обриси всіх предметів, і водночас воно неначе йшло нізвідки - чи скоріше, звідусіль одразу. Усе тут - навіть найдрібніші камінчики - кидало на землю довгі чорні тіні, які падали навсібіч - так немовби оце дерево освітлювали зліва, оцей будинок справа, а отой пам'ятник - спереду.

Та й пам'ятник то був дуже химерний. На великому кубічному цоколі з чорного каменю здіймалося здоровенне яйце. Ото й усе.

Будинки тут були чудні. Момо таких ще ніколи не бачила. Сліпучо-білі зверху, а всередині засновані чорною тінню так, що не можна було бачити, чи там хтось живе. Одначе десь у глибині душі Момо відчувала, що ці будинки поставлено зовсім не для того, щоб у них хтось жив, а задля якоїсь Іншої таємничої мети.

Вулиці стояли пусткою: не було ні людей, ні собак, ні пташок, ні машин. Усе здавалося застиглим і неначе втопленим у скло. Не війнув навіть вітерець.

Момо дивувалась, як швидко вона тут посувається вперед, хоча, здавалося, черепаха йшла тепер ще помаліш, як досі.

А поза цим дивовижним куточком міста, там, де ще стояла ніч, вулицею через баюри мчали три елегантні автомобілі з увімкненими фарами. У кожному сиділо по кілька Сірих панів. Один з тих, що сиділи в першому автомобілі, саме й помітив Момо, коли вона звернула у вуличку з білими будинками, на якій розливалось таємниче світло.

Проте коли сюди над'їхали переслідувачі, скоїлося щось незбагненне. Машини просто не могли зрушити з місця. Шофери газували, колеса шалено крутились, але машини не їхали, й край,- неначе з шаленою швидкістю гналися по рухомій стрічці конвейєра, яка з такою ж таки швидкістю сунулася назад. Тим-то що дужче вони розганялися, то далі були від мети. Помітивши це, Сірі пани, проклинаючи все на світі, повискакували з машин і пішки кинулися навздогінці за Момо, яку ще можна було розгледіти ген у далині. Вони бігли, аж мінилися, та коли, нарешті, геть знеможені, спинились, то побачили, що просунулися вперед рівно на десять метрів. А Момо вже зникла в далині між сніжно-білими будинками.

- Все! - сказав один із Сірих панів. - Кінець! Тепер нам її не схопити!

- Не збагну,- промовив другий,- чого ми не могли зрушити з місця?

- Я й сам цього не збагну,- відповів перший,- та хто-зна, чи пом'якшить це нам кару.

- Гадаєте, що нас судитимуть?

- Цілком певно тільки те, що не хвалитимуть.

Усі як один Сірі пани, понуривши голови, поприліплювались на своїх машинах хто на радіаторі, хто на багажнику, хто де. Тепер їм поспішати було нікуди.

А десь уже далеко-далеко звідтіля, в плетиві пустельних сніжно-білих вулиць і майданів, ішла за черепахою Момо. І саме тому, що вони йшли так повільно, вулиця ніби пливла вперед з ними разом, а будинки немовби пливли назад. Ось черепаха ще раз звернула за ріг, за нею звернула й

Момо - і спинилася, вражена. Перед нею постала вулиця, зовсім інакша, ніж усі ті, які вони пройшли досі.

Це власне, була й не вулиця, а вузенька вуличка. Будинки, що тяглись обабіч неї, були мов справжнісінькі казкові скляні палаци, з численними башточками, мистецькими карнизами й терасами, які неначе з прадавніх часів простояли на дні морському, а тепер несподівано виринули, обвішані водоростями, оброслі мушлями й коралами. І все те перламутрово полискувало всіма барвами.

Вуличка впиралася в будинок, що стояв упоперек. Посередині цього будинку була велика зелена брама, прикрашена