Читати книгу - "Поза часом"

стає заяложеною й одноманітною. В цьому сюжеті «підміна» полягала в припасуванні ще не написаної оповіді до «Музичних дарунків» Йоганна Себастьяна Баха.

Відомо, що тема цієї низки варіацій у формі канону та фуги була запропонована Баху Фрідріхом Великим [44], у присутності якого маестро зімпровізував фугу на задану тему, а згодом — невдячний та їдкий — написав

«Музичні дарунки», де королівська тема трактується в більш різноманітній і складній манері. Бах не зазначив задіяних у творі інструментів, за винятком Тріо-сонати для флейти, скрипки та клавесина; тривалий час навіть порядок частин залежав од волі музикантів-виконавців. У цьому разі я послуговувався записаною на платівку лондонським Harpsichord Ensemble [45] — сага XID 5237 — версією Міллісент Сільвер [46], що дозволяє додержуватися в усіх подробицях розробки кожного пасажу.

Обравши цю версію (чи то вона мене обрала, оскільки ідея написати оповідання — нерозривно пов’язана з її плином — прийшла мені до голови, коли я її слухав), я зачекав якийсь час; ніщо не повинно квапити творчий процес, і уявне забуття, абстрагування, сни, якісь випадковості непомітно сплітають свій майбутній килим. Я поїхав на узбережжя з фотокопією надрукованої на конверті анотації до платівки, в якій Фредерік Джонс аналізує елементи

«Музичних дарунків»; я невиразно уявив оповідь, яка одразу видалася мені занадто мудрованою. Правила гри були карколомними: вісім інструментів мали уособлювати вісім персонажів, вісім звукових рисунків, що — перемовляючись, чергуючись і сперечаючись між собою — повинні були знайти співвідношення в почуттях, поведінці та взаєминах восьми осіб. Вигадати літературного двійника лондонського Harpsichord Ensemble видавалося мені дурницею, адже скрипаль чи флейтист не схиляються у своєму приватному житті перед музичними темами, які виконують; а проте уявлення про єдине ціле, про спільність повинно було якимось чином існувати від самого початку, оскільки стислість оповіді не дозволила б об’єднати по-справжньому восьмеро людей, якби ті не мали зв’язків чи контактів, що їй передували. Випадкова розмова нагадала мені про Карло Джезуальдо, геніального мадригаліста й убивці своєї дружини; вмить усе стало на свої місця, і вісім інструментів окреслились як вісім учасників вокального ансамблю; відтак з першої фрази між ними існуватиме зв’язок, всі вони знатимуть, любитимуть чи ненавидітимуть одні одних ще раніше; а до того ж, звісно, співатимуть мадригали Джезуальдо, становище зобов’язує. Уявити драматичну дію в цьому контексті було нескладно; пов’язати її з низкою послідовних елементів «Музичних дарунків» становило виклик, тобто втіху для письменника, заради якої все це й робилося.

Такою була неодмінна літературна кухня; павутиння подробиць мало виявитися в потрібний момент, як це трапляється майже завжди. Для початку зазначу, що склад інструментів у Міллісент Сільвер відповідає восьми вокалістам, регістр голосів яких збігається з певним музичним інструментом. Отже:

Флейта: Сандро, тенор. Скрипка: Лучо, тенор. Гобой: Франка, сопрано.

Англійський ріжок: Карен, меццо-сопрано.

Віола: Паола, контральто. Віолончель: Роберто, баритон. Фагот: Маріо, бас.

Клавесин: Лілі, сопрано.

Персонажів я уявляв латиноамериканцями, місцем їхнього сталого перебування — Буенос-Айрес, де вони повинні були дати останній концерт після тривалих гастролей у різних країнах. Я їх бачив на початку кризи, поки що неясної (радше для мене, ніж для них), коли очевидним було лише одне — тріщина, що починала руйнувати суголосність трупи мадригалістів. Я написав перші епізоди навпомацки — а проте не змінив їх, здається, я ніколи не змінював непевного початку багатьох своїх оповідань, бо вважав, що зрадив би таким чином власний стиль, — я зрозумів, що неможливо сполучити оповідання з «Музичними дарунками», якщо досконало не знати послідовності участі персонажів, тобто інструментів, у кожному епізоді, і так до самого кінця. І тоді, із зачудуванням, яке, на щастя, досі не полишає мене, коли я пишу, я збагнув, що у фіналі мають бути задіяні всі персонажі, крім одного. І цей один, з перших написаних мною сторінок, уже тоді був ще неясною причиною виникнення тріщини, що руйнувала ту злагодженість, яку інший персонаж означить словом клон. У ту ж таки мить вимушена відсутність Франки й історія Карло Джезуальдо, що притягнула всю мою увагу, зробилися мухою та павуком, що сплітав своє павутиння. Тепер я міг рухатися далі, все збігалося.

Щодо самого тексту: фрагменти розташовані в тому порядку, що й у версії «Музичних дарунків», запропонованій Міллісент Сільвер; з одного боку, розвиток кожного епізоду є намаганням дотримуватися музичної форми (канон, тріосоната, канонічна фуга тощо), і в ньому беруть участь лише ті персонажі, що уособлюють певні інструменти згідно з наведеним переліком. Відтак корисно (корисно для цікавих, а все, що викликає цікавість, зрештою, корисне) зазначити тут послідовність, як її подає Фредерік Джонс, разом із інструментами, дібраними місіс Сільвер:

Річеркар [47] на 3 голоси: скрипка, віола, віолончель.

Нескінченний канон: флейта, віола, фагот. Канон в унісон: скрипка, гобой, віолончель. Обернений канон: флейта, скрипка, віола.

Збільшений обернений канон: скрипка, віола, віолончель.

Канон у висхідній модуляції: флейта, англійський ріжок,

фагот, скрипка, віола, віолончель.

Тріо-соната: флейта, скрипка, генерал-бас (віолончель і клавесин).

1. Ларго

2. Алегро

3. Анданте

4. Алегро

Нескінченний канон: флейта, скрипка, генерал-бас.

Ракоходний канон: скрипка, віола.

Загадковий канон:

а) фагот і віолончель б) віола та фагот

в) віола та віолончель д) віола та фагот

Канон на 4 голоси: скрипка, гобой, віолончель, фагот.

Канонічна фуга: флейта та клавесин.

Річеркар на 6 голосів: флейта, англійський ріжок, фагот,

скрипка, віола, віолончель із генерал-басом