Читати книгу - "Не повертайся спиною до звіра"

про наближення Нового року. Але Чубенко нічого не зробив для спільного святкування. Надії зблякли разом із віночком із степових квітів, який Женя подарував їй під час подорожі до Миколаєва.

Далі була виснажлива зимова сесія, — як-не-як, передостанній курс університету. Настя стомлювалася від комп’ютера чимдалі швидше. А шеф своєю чергою, скидав і скидав на тендітні плечі помічниці надмірний вантаж. Зрештою, Шевченка можна було зрозуміти: незабаром парламентські вибори. Тривале протистояння між парламентом і президентом, ще й всередині Верховної Ради, знесилювало всіх, крім політиків.

У день Святого Валентина Чубенко згадав про Настю не відразу. Терміново підбирав матеріали для економічної сторінки. Зателефонував уже тільки по обіді:

— Зі святом, люба! Що нового?

— Пасічник готує власну доктрину розвитку країни.

Документ мав гучну назву «Угода про консолідацію заради майбутнього».

— Щось не дуже в цю доктрину віриться. Наші парламентарії не вміють жити інакше, як у атмосфері змови, — засміявся Євген.

— Може, й справді. Доктрину вже розкритикував один відомий американський юрист. Сказав, що в ній нема жодного слова про верховенство права.

— Отож бо й воно, — гмикнув Чубенко. І ніби згадав: — Слухай-но, в мене катастрофа з матеріалами. Нема чого ставити на сторінку. Маєш якогось автора, щоб розумівся на економіці?

Настя знала таку людину — жінку-бізнесмена, до того ж, кандидата в народні депутати із Запоріжжя. Але за браком часу Діна Хопрова навряд чи взялася б за статтю. Хіба що згодилася б на бліц-інтерв’ю. А втім телефон її Настя дала. Женя й тому був радий. За годину вже сидів у столичному офісі Хопрової.

— Щиро кажучи, для мене ваша пропозиція просто знахідка, — зізналася Діна. — А на яку тему будемо говорити?

Євгенові запалені очі, сліди хронічної втоми на обличчі виказували граничну завантаженість. Жінці зробилося його шкода. Один такий вже працював у неї в київському офісі. А Чубенко, сидячи навпроти за журнальним столиком, бігцем оглядав розкішний кабінет. Він сподівався почути від цієї бізнес-леді з палкими очима і рубенсівською статурою щось корисне для своєї сторінки. А вона, — це відчув відразу, — вміла завоювати увагу. «Харизматична», — оцінив Євген і підібрався, ніби фехтувальник перед поєдинком.

— Плануєте в разі перемоги увійти до якогось парламентського комітету? Цікаво, до якого?

Ліна махнула повною красивою рукою і мило всміхнулася. Випещена і впевнена в собі, некваплива і дотепна, вона знала, що інколи справляє враження світської левиці. Сьогодні був саме той випадок. У свої тридцять з невеличким гаком Хопрова встигла отримати дві вищі освіти, двічі побувати в шлюбі і попрацювати спочатку майстром-будівельником, а потім інженером-конструктором. Зрештою, перед нею постала перспектива безробіття або еміграції. Та Ліні вистачило досвіду, аби створити першу в країні фірму, яка займалася експертизою споживчих товарів. Кілька років вона жила у Білокам’яній, навчилася московської говірки, хоча й української не забула, за що можна тільки поважати наполовину грекиню, виховану в зросійщеному Запоріжжі. Розум, освіченість і мовна культура допомогли Хопровій стати частим гостем у програмах регіональних студій радіо і телебачення, депутатом міської ради, завоювати авторитет у фахівців з галузі метрології та стандартизації. Тим, що відбувається на Печерських пагорбах, ця жінка цікавилася фахово, оскільки за другою освітою була політологом.

— У Верховні й Раді є престижні комітети — з питань фінансів, бюджету, соціальної політики. Але, скажіть, будь ласка, хто в українському парламенті займається проблемами споживання? — сама запитала Діна.

Чубенко зрозумів, що запитання риторичне. Поки вище керівництво країни і політикум билися за економіку, нікому й на думку не спадало подбати про рядового споживача. Покинутий напризволяще, він самотньо стояв перед вибором на численних речових ринках, абсолютно безпорадний перед нечесним продавцем і його крамом, завезеним нелегально й здебільшого вельми сумнівної якості.

— А ось прем’єр стверджує, що потрібно розробити державну програму якості. Хіба це не те саме, про що ви говорите? — не відступав Євген.

Співрозмовниця похитала головою:

— Ні. Ми випускаємо якісну продукцію, але чи придбаю її я? Може, мені не потрібна аж ціла державна програма? Десять років тому в Україні виготовляли зубну пасту, туалетне мило і багато інших необхідних споживачеві речей, а сьогодні натуральне мило є в асортименті єдиного київського заводу, та й то в мізерній кількості. У нас є політика економічна і соціальна, але нема політики в сфері споживання. Прем’єр проголошує «Програму — 2010», але в ній відсутня головна дійова особа — споживач. Ніхто не знає, який товар і яку послугу я забажаю придбати в 2010 році, але ніхто й не запитує в мене про це. І в мені визрівають зерна бунту. А незадоволений попит породжує роздратування. Дратує влада, яка служить не мені, існує поза мною.

— Отже, — підсумував Євген, — проблема споживання має нервові закінчення не тільки в економіці і соціальній сфері, а й у політиці.

— Саме так. Не скажеш, що Джон Кеннеді був дурнем, коли першим із державних керівників заявив: головна дійова особа на ринку — споживач, якому все в країні має служити. Нарешті, найпереконливіший аргумент: президент США, даючи присягу під час інавгурації, зазначає, що його діяльність буде спрямована, в першу чергу, на задоволення запитів споживачів, а не говорить про народ взагалі.

— А у наших діячів у кожній фразі слово «народ», — посміхнувся Євген.

Він був у захваті від цієї незалежно мислячої, мудрої і розкішної жінки. За багато часу вперше інтерв’ю принесло справжнє задоволення.

II

Увечері зателефонувала Настя.

— Я не питаю, чи задоволений ти зустріччю з Ліною. Така співрозмовниця хоч кого зачарує. Але май на увазі: вона яскрава, як феєрверк, палка, мов креолка, але з неї не буде народного депутата.

— Чому? — наївно запитав Женя.

— Надто незалежна. Ніколи не пристане до табору, де нею керуватимуть і вказуватимуть, що робити. Вона сама лідер, у неї купа цікавих ідей, але час для таких ідей, як і для таких людей, іще не настав. Ти ж, напевно, знаєш, що