Читати книгу - "Не повертайся спиною до звіра"

Діна висувається як незалежний кандидат по мажоритарному виборчому округу.

Це була лише частина того, що Невінчана знала про таємні механізми парламентських виборів. Хопрова повідала їй чимало бридких таємниць. Наприклад, що кандидату, навіть, так би мовити, незалежному, потрібно для початку приєднатися до якогось політичного угруповання. Хоча за уподобаннями Ліна була ближчою до лівих, відкрито пристати до їхнього табору не ризикнула б. Адже вони часто відлякували виборців: комуністи — реліктовістю поглядів, соціалісти — безмежним популізмом. Але й ті й інші за потреби легко єдналися з представниками великого капіталу. Найчастіше пояснювали компроміс інтересами суспільства, хоча все врешті-решт зводилося до банального розподілу портфелів.

Хопрова з усією своєю освіченості, з усім професіоналізмом і всіма зв’язками могла претендувати на портфель голови державного комітету з питань стандартизації та захисту прав споживачів. Запорукою для такого кар’єрного злету послужив би депутатський мандат. Але для цього потрібно було навчитися ходити у зграї. Уже на підступах до мети перед напористою жінкою постав бар’єр компромісів, до яких у неї душа не лежала. А вигляд усе мало ніби й зовсім невинний. Напередодні виборів Діна звернулася до міського осередку партії з пострадянським поглядом на економіку. Хопрову радо привітали, знаючи про її високий рейтинг серед місцевого населення. Та виникло одне «але». Тут не приховували, що живляться з гаманця російських олігархів. Без будь-яких прелюдій Діні запропонували зустрітися безпосередньо з представником власника одного великого банку. І ось тоді вона відчула, що не може переступити якусь внутрішню межу. Адже цією пропозицією чітко давали зрозуміти, що її кандидатський рахунок розпочнеться за умови лобіювання законопроектів і постанов певного спрямування. Діна глянула на перелік тих документів і жахнулася. З першого ж погляду зрозуміла: йдеться про те, як швидше потопити українську економіку. І Хопрова відмовилася від депутатства такою ціною.

— Але їй не вистачить лише власних сил, — переконувала Настя. — Надто добре її вирахували там, де вона необережно засвітилася зі своїми ідеями.

Діна зачепила надто глибокий шар бізнесових і політичних інтересів. У ньому відразу сфокусувалося безліч проблем, до вирішення яких багато хто волів би прийти, попередньо виторгувавши собі певні вигоди. Були різні мотиви: дрімуче небажання директорів великих підприємств приймати умови Світової організації торгівлі, напівтіньові схеми регіональних грошових мішків, і спекулятивна гра на настроях старшого покоління, коли йшлося про зближення України з Північноєвропейським військовим альянсом…

— Розумієш, — втовкмачувала Євгену дівчина, — Хопрова вже зараз робить кроки, дуже небезпечні для тих кіл.

Йшлося про регіональну політику. На прикладі міського олійно-жирового комбінату Діна дослідила, як у Запорізькій області скористалися технічною допомогою Європейської комісії. Реконструйоване завдяки цій програмі підприємство уславило себе якісною продукцією. Його маргарин покупці змітали з прилавків. Проте вже кілька місяців комбінат стояв, натомість у його обгортці продавали маргарин харківського олійно-жирового комбінату, до якого жителі Запоріжжя ставилися обережно. А виявилася підміна лише після того, як покупці помітили, що вага пачки щоразу інша. Тобто маргарин нарізали не у фабричних умовах. Після цього викриття у Харкові підпільне виробництво припинилося. Причому Хопрова взяла на себе функції голови слідчої комісії. Хіба таке може сподобатися регіональним босам?

— Вибач, Настю, але в устах самої Хопрової це має вигляд самореклами, — підлив олії у вогонь Чубенко.

У телефонній трубці клацнуло, а Настин голос став вищим на октаву. Завдяки цьому збуренню Євген отримав безцінну, з точки зору економічного оглядача, інформацію.

— А ти знаєш, чому наші багатії певного політичного забарвлення так опираються вступові України до НАТО? — дівчина зробила ефектну паузу. — Тому що більшість із них причетні до постачання всілякого краму рідному війську. Виборюють право одягати, взувати і озброювати армію на конкурсних засадах. Фінансує такі витрати державний бюджет. Так от, усе це взуття, одяг, каски, солдатська зброя не відповідають стандартам Північноатлантичного альянсу. А бізнес сьогодні працює і приносить прибутки. Тому деяким нашим політикам НАТО не підходить. А водночас Росія, на яку ці політики оглядаються, вже прийняла стандарти альянсу в сфері озброєння.

Євген аж спітнів, стискаючи слухавку. Настя ніби навмання поцілила в саме яблучко, відкриваючи деталі бізнесових контрактів, які він досліджував уже не один місяць Настя в запалі говорила про все це, дедалі захоплюючись, але в глибині душі назрівали втома і невдоволення: хіба для цього вона телефонувала?!

III

Настині прогнози виявилися точними. Діна справді не змогла зібрати достатньої кількості голосів, так і залишилася, ким була — підприємцем середньої руки, світлою головою, знавцем стандартів і незручною для промисловців особою, оскільки займалася ще й екологією. Двері до парламенту широкими плечима затулив для неї конкурент, який балотувався в цьому самому окрузі. Як генеральний директор великого підприємства, він мав незрівнянно більші можливості для проходження до парламенту — «батько робітників, благодійник міста». Проте хто зна, яка постать більше потрібна в парламенті. Декларовані цінності мало хто реалізує на практиці. Бізнесмени йдуть у Верховну Раду за безмежним депутатським імунітетом, у цьому Діна була переконана. А вона в таке товариство не вписувалася.

Насправді бізнес існував сам по собі, незалежно від урядових постанов і програм, і був він різним. Одні комерційні фірми прямо підривали економіку держави заради власного зиску, інші ж, навпаки, її зміцнювали. Вододіл у бізнесовій еліті, яка сформувалася в політичні холдинги, залишався все-таки умовним. Кошти цих холдингів утримували на плаву відповідні партії, які працювали на імідж лідерів, забезпечуючи проходження їхніх законопроектів у парламенті. Тому, коли опозиція заговорила про відокремлення бізнесу від влади, більшість громадян сприйняла це як утопію. Тим більше подібна фразеологія не могла обманути журналістів.

Саме про це і розмірковував Євген у тролейбусі, дорогою до підприємства, почесний директор якого недавно став народним депутатом. Роман Червонець устиг переписати бізнес на дружину і тепер значився керівником одного із парламентських комітетів. Місцезнаходження підприємства підказав Євгену Чорнята. Інтерв’ю з королем солодких напоїв слід було здати випусковому редактору вранці. Отож сьогодні знову не вдасться побачити Настю, з жалем подумав хлопець.

Свіжопофарбовані вхідні ворота і охоронці в новенькій уніформі свідчили про поквапливі приготування. Назустріч журналісту вже поспішав сам директор.

— П’ять років нашому підприємству! Я збираю з цієї нагоди світську тусовку. Гулятимуть усю ніч! — гордовито вигукнув господар, який, здавалося,