Читати книгу - "Чорне і сріблясте"

125
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 31
Перейти на сторінку:
(гіпотетична можливість народження братика навіть не бралася до уваги): низка банальних міркувань педагогічного характеру підштовхувала до думки, що існує таке собі часове вікно, протягом якого треба запланувати народження наступної дитини. «Місця у вас тут достатньо», — казала вона, ніби брак місця став би для нас основною перепоною.

Ми з неї тільки підсміювалися: «Бабетто, невже тобі мало одного? Може, трохи згодом, хто його зна», — і змінювали тему розмови, лише її розчаровуючи. Та вона ніколи не повірила би, що Нора, зіткнувшись із доконаним фактом, здатна буде обмірковувати можливість відступу.

Проте пані А. була від нас далека, як ніколи. Коли хвороба повернулася (трапилося це десь у середині липня), вона перебралася до кузини Марчелли, де й прожила останніх шість місяців, здебільшого лежачи на правій половині великого двоспального ліжка, вже не свого. Рак зробив чергову пробоїну і почав опановувати мозок. Спілкуватися по телефону їй було важко — бракувало голосу — і тепер, щоб доступитися до неї, доводилося проходити зовнішній фільтр, а щоб побачити — питати дозволу і потім перебувати під постійним наглядом.

Нора не визнавала цього ні тоді, ні пізніше, але її лякала, просто жахала потенційна можливість провести і другу вагітність прикутою до ліжка. Місяці непорушного лежання перед народженням Емануеле позначилися на ній сильніше, ніж я думав, і цього разу біля неї була б уже не пані А., а засмиканий чоловік, до якого, збагнув я у те літо, достатньої довіри вона не мала. Було враження, наче після того дня нами обома заволоділо якесь болісне, проте нестримне крещендо, і ми спорожнили цілі міхи тамованого доти жалю.

Згодом виявилося, що тривога через ту затримку була фальшивою, але особливого значення це вже не мало: свою справу вона зробила. Збоку наше подружнє життя наче й не змінилося, воно й далі тягнулося з дня у день низкою звичних занять і обов’язків, але так, ніби серце його було зовсім спустошене. Я бачив Нору різною — сумною, стривоженою, сердитою, проте ніколи — млявою і байдужою. Без її жвавості світ знову перетворювався на ту холодну оболонку, в якій я жив до знайомства з нею. Навіть Емануеле тепер іноді видавався мені чужим.

— Може, повечеряємо сьогодні в нашому ресторанчику, побалакаємо трохи?

— Якщо хочеш. Правда, я не дуже голодна.

— Все одно, ходімо.

А потім ми сиділи і споживали там вечерю, ніби чужі, й уже нічим не відрізнялися від тих подружніх пар, яким нічого сказати одне одному; раніше, з висоти свого однодумства, ми частенько їх жаліли.

— Що з тобою?

— Нічого.

— Виглядаєш сумною.

— Я не сумна, просто думаю.

— Про що?

— Ні про що. Абсолютно ні про що!

— Не лякай мене, ти навмисно це робиш?


Ми продовжували діймати одне одного чим завгодно, аби тільки перервати мовчанку, до якої зовсім не звикли. Здавалося, нам нічого вже не допоможе; судячи з того, як безглуздо ми поводилися, складалося враження, наче це взагалі перша подружня криза в історії людства.

Молода пара теж може занедужати — від браку почуття безпеки, від безконечної рутини, від самотності. Тоді починають прокльовуватися невидимі метастази, й у нас вони невдовзі сягнули ліжка. Одинадцять тижнів ми з Норою не торкалися одне одного й навіть не намагалися цього зробити; якраз у той час у пані А. відмовляли одна по одній елементарні функції організму. Лежачи на безпечній віддалі між собою, наші тіла нагадували неприступні мармурові брили.

У напівсні я мучився думками про ті часи, коли Норине тіло належало мені так само, як моє — їй, коли я міг пестити її, не питаючи дозволу, пестити всюди: шию і груди, горбики і западинки повздовж вигнутого хребта й щілину між сідничками, коли міг запихати пальці під кожну ґумку, не переймаючись тим, щоб її не потривожити, і вона, хоч уже й сонна, неодмінно відповідала на мої ласки, мимоволі тремтячи всім тілом. Ніхто з нас двох не намагався уникати сексу, такого не бувало ніколи; траплялося, ми подовгу не кохалися, бо не мали нагоди чи були втомлені, але аж ніяк не через створені власноруч перепони. Хай там як ішли у нас справи, ми знали, що у спальні знайдемо чистий, незатьмарений простір, пристановище для скрадливих обіймів і пестощів.

Якщо й наш рак мав намір уразити мозок, то йому це вдалося: моя дружина лежала поруч, за кілька сантиметрів від мене, а я вже не знав, як до неї наблизитися. У спогадах про ті дні і ночі, хоч це й було зовсім недавно, повно прогалин і суперечностей, а ще — злості і жорстоких фантазій, у яких Нора зраджувала мене з ким завгодно.

Чого Гален не пояснює чітко, то це того, змішуються рідини між собою, як-от фарби, чи співіснують окремо, як вода й олія; він не пояснює, чи творить жовч, яку виробляє печінка, у поєднанні з червоною барвою крові новий помаранчевий темперамент, і чи можливе тут узагалі переливання — за допомогою контакту, виливу, а чи навіть чистого почуття — між людьми, немовби між двома сполученими посудинами. Я довго вірив, що так і є. Був упевнений, що Норина срібляста рідина й моя чорна поволі змішуються і згодом у нас обидвох тектиме той самий Глянсуватий, на позір ніби металевий плин, за кольором схожий на деякі давні берберські прикраси (може, й не випадково моїм першим подарунком для неї став браслет власне такого типу, вкритий геометричною різьбою). А потім ми переконали себе, що сяйлива лімфа пані А. надасть іншого відтінку нашій, яка відтак набуде особливої густини і зробить нас сильнішими.

Я помилявся. Ми

1 ... 26 27 28 ... 31
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорне і сріблясте», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорне і сріблясте"