Читати книгу - "Рутенія. Повернення відьми"

Як боляче!

Ще одне зусилля…

І ще одне!

Ще трішечки!

ЯКИЙ БІЛЬ!

Яскравий спалах.

Це Бось, дочекавшись, поки з’явиться шпаринка між тілом чугайстра і стінами нори, кинув туди палючу кулю. Вона зникла у темряві, і за мить почувся глухий удар та голосний вереск. Потім щось захлюпало і… затихло.

Віт знепритомнів. Рута з Дзеванною відволокли його подалі від нори. Вони не одразу помітили, що злидень повільно сповзає по стіні униз. А коли помітили, той уже лежав непритомний. Знесилився. Його підтягли до чугайстра.

— Що робити? — тривожно оглядаючи тіла, спитала Дзеванна.

— А хіба я знаю? Мабуть, чекати… — тихо відповіла Рута. — Я не цілителька. Хоча…

Рута згадала ліс. Вона відшукала у чугайстра оберіг. Той світився яскраво, пульсуючи в такт із чугайстровим серцем, не збираючись затухати.

— З ним усе гаразд. — сказала Рутенія і повернулася до злидня.

Той мірно дихав, і теж не збирався відходити на той світ.

— Як Бось міг створити Вихор? — спитала Рутенія. — Він же просто іграшка в Ахруманових руках, той не міг йому дати ТАКОЇ сили… — задумалася Рутенія. — Чи міг?

— То, може, поговорити з ним? — глянула Дзеванна на злидня, який уже почав приходити до тями. — Тільки…

— Що?

— Він вже двічі рятував нам життя…

— І?

— Треба лагідніше з ним? Так?

Рутенія усміхнулась.

Палить сонце. Пожовкла трава хитається під гарячим вітром і дратівливо шелестить. Навколо нікого. Попереду річка.

Міст.

Рутенія робить крок уперед. Навсібіч розлітаються коники-стрибунці. Ще один крок — і нова хмара стрибунців. Разом з ними здіймаються в повітря дрібні жучки, мушки і кілька метеликів.

Рутенія відчуває непереборне бажання перейти міст. Вона ступає на нього — той гойдається. Міст благенький. Кожен крок має бути обережним і вивіреним.

Рукою Рута тримається за канат, що з'єднує береги.

Так вона доходить до середини, і розуміє, міст валиться. Повільно озирається назад, і бачить, як дошки падають вниз, якась невидима сила ламає їх. Вона пришвидшує ходу, але нога провалюється.

Відьма скрикує і щосили чіпляється за мотузку, намагається витягти ногу і знайти надійну опору. А дошки позаду все падають…

Хочеться кричати, кликати на допомогу, але кого?

«Поспішай. Великий День наближається!» — чує вона громовий голос, і він додає їй сил. Вона робить рвучкий рух і