Читати книгу - "Ангели помсти"

– Значить, ми приїхали. Стали відразу на повороті. Біля старого ринку. Ближче до дубків. Батрак перед цим казав, що частина циган живе у порожньому бараці, діти і жінки, а ці – у будівельному вагончику. Нас усіх теліпало.

– А де був Кєша?

– Не перебивай.

– Правильно, – засвідчив Стасік. – Фрагментарність подій спонукає до більших деталей і точнішого викладу.

Титар скрипнув зубами і потягнувся за валянком. Я поклав йому руку на плече і відчув, що Титаря трусить, піт холодний, наче його ламає, а не цього мажорного виблядка.

– Перед цим Батрак висипав майже жменю барбітури і запив пляшкою шампанського. Він понтувався, але я бачив, що йому страшно. Це тут він міг понти на місцевих когутів наганяти, а переді мною фасон давити… Я в Донецьку не таких бачив, але прямо скажу, що таких збоченців ще треба пошукати. Еклектика філософії і садизму. У нас обходиться все без філософії, без мудрованих понтів: сказав – зроби, і так по висхідній, але це не означає, що ми ідіоти і нічого не читаємо. Ну, у порівнянні з вашими ми просто гарвардці.

– Чого ти ліпиш горбатого? – Титар ухопив валянок, але я його зупинив.

– Да, слово ментовське міцне, – потягнув Стасік, але відразу якось чудернацько мотнув головою, що аж у шиї затріщало. Тільки пізніше я побачив стиснутий кулак Титаря.

– Ти мені ще попизди. Вставай. Тобі, Стасік, штрафне очко. Зрозумів? Зрозумів, запитую? От і молодець. А зараз продовжимо.

Стасік схаркнув червоний згусток, потер щелепу, але промедол зняв больовий шок.

– Ну… Да… А цей до всього, ну, Батрак, прив’язував, до всього умняки прив’язував. З цих-то умняків у той день усе і почалося… – Він помацав язиком щоку. – Значить, стали ми біля дубків. Батрак вилазить і кричить: «Гей, ромале! Я відтепер ваш бог і цар, і мені поклонятися та служити будете!» Я стою у нього за спиною, мене штормить, барбітуру-то всю Батрак вижер, розумієте, а я доганяюсь шампусіком. Тож дивлюся: з усіх дірок злазяться чорносракі. А Батрак штовхає їм різуху про космос і велике призначення арійської нації. Коротше кажучи – в пополамах. Потім нагнувся, виблював білим чимось і противним, я думав, що язика заковтне. Барон їхній підійшов і запитав, що нам, мовляв, потрібно. «Наркоту давай!» – хрипить Батрак. Стоїть раком і ригає, потім простягає руку до мене і говорить: «Стас! Розрахуйся з моїми людьми!» Я ідіот ідіотом пішов до «Волги», витяг цяцьки, ті, що ми взяли у Білявського, прихопив обріз, у Батрака була чехословацька помпівка.

– А тепер стоп, Стасік. Зараз ти помаленьку, потихеньку, у подробицях розкажеш, як ви брали Білявського й ощадкасу.

Стас мило усміхнувся, відхилив голову до лівого плеча, жартуючи:

– А це вже на більше потягне. Вмажете, тоді і балачка буде.

Я стиснув Титаря за плече, а сам кажу Стасу:

– Стасік, я тобі зараз так вмажу, що ложками від стіни будуть відшкрібати.

– Тоді без адвоката ні гу-гу. Я хвора людина. Мало чого набалакаю.

Тут мене потом пробило: нас ніхто не записує; але Титар зрозумів мене і показав очима на магнітофон. Я з шумом випустив повітря, моргнув Титарю, мовляв, тягни резину, а сам вийшов і подзвонив Коломійцю.

– Та нехай ширяється, йоб його. Аби тільки пасть свою погану відкрив. Хлопці, коліть їх швидше, доки батьки не вдарили у двері усіх міністерств своїми поганими лобами, – загудів на тому кінці дроту полковник.

І Стасіка вмазали першокласним морфіном. Він навіть сцикнув трохи у штани від задоволення. Витягнув ноги, попросив сигарету, смачно затягнувся, закинувши голову, випустив дим і почав:

– Усе вийшло якось ні з чого. В Донецьку з соломою почалися проблеми, порожняк повний. Я й кажу Кєші, що у мене кентяра на бандерштаті, Батрак Едік. Йобнутий на всю голову, продвинутий пацан, але у нього всілякого добра – во, по самий кадик. Ну, ми сіли на мою тачку і погнали у благословенні краї. Зустрів нас Едік хлібосольно, гріх скаржитися, тільки він мені з першого погляду не сподобався, якийсь не такий, як раніше. Сиділи ми на шампанському днів з чотири, тільки оскому набивали балачками і шампанським. Едік у кабаку пельку ні на хвилину не закривав. Замовкав, правда, щоб задерти спідницю офіціантці, або ще кілька разів вставав, щоб начистити писок музикантам. Тут він був молодець, майстер, супер. Такого хамла ще пошукати. Говорить, що арієць, а решта – недолугі бродяги. І, гад, виделкою в око Кєші мітить. Не любив циган, так він пояснював. А хто їх, питається, любить.

– Стасік, не розтікайся, – прогарчав Титар.

– Ша, менти. Я до чого веду, що Едік рік тому був зовсім іншим.

– Як це?

– А не несло його так. А тут очі бігають, як у вовчари. Ви розумієте, про що я? Нам треба тільки ширива і звалити з цієї глухомані. Дістав він нас своїми фарерськими промовами. Ви бачили його бункер? Ні, хороші з вас сискарі, не скажеш нічого, – Стас зібрався передихнути, як Титар увалив його під дих.

– Закрий хавло, ублюдок, – прошипів він, явно задоволений.

– Він найняв кількох негрів і у Хвощівці на болотах викопав яму, обставив по-своєму.

– Угу, – сказав я, вийшов і подзвонив до полковника.

Повернувся назад, занурюючись у якийсь голий і безпросвітний полудень. Мені від самого початку допиту було нудно, але я повернувся і сказав Титарю:

– Віть, бери хлопців і поїдь у Хвощівку. А Стасік зі мною побалакає. Згоден, Стас?

– Згоден, – прорік Стас.

Я подивився у його очі – глумливі, майже дитячі, сірі й чисті, з країв