Читати книгу - "Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок, Ліра Куміра"

Глава 25. Прощання з минулим

Поки чекали на главу сімейства, ми з драконом поспішили на допомогу матінці і сестрам. Силою своєї я звичайно ж не ризикнула користуватися, але ось "подай-принеси" у мене виходило найкраще, я навіть про втому забула, хоча перший час трималася тільки на упертості. Адреналін потихеньку з крові вивітрювався, і я раз по раз позіхала, але продовжувала рухатися в потрібному мені напрямку, хоча все частіше почала збиватися і застигати на місці, згадуючи що я тут взагалі роблю. 
 
І навіть коли пацієнти нарешті таки закінчилися, я це усвідомила не відразу, продовжувала приносити бинти, стерилізувати інструменти та розкладати їх на м'яку тканину. 
 
 - Амелія, дочка, досить, іди краще поки присядь, - голос матінки я чула, як крізь товщу води, а потім альтанка похитнулася і більше я нічого не пам'ятаю. 
 
Прокинулась я на руках у Кіларіана, який вносив мене до рідної домівки.
 - Можеш поставити мене на підлогу, я дійду сама, - намагалася я вирватися з міцних обіймів, але не тут-то було, дракон все ж доніс мене до дивана і посадив прямо собі на коліна. 
 
Я хотіла було обуритися, але побачила батька, який заходив відразу за нами, його стислі в тонку смужку губи і більш похмурий, ніж зазвичай, погляд. Все це говорило про те, що нас чекає непроста розмова, і краще я поки побуду ближче до Кіла, він же мене захистить від гніву татуся? 
 
Батько залишився стояти, чекаючи поки матінка і сестри займуть свої місця, а потім кивнув якимось своїм думкам і звернувся до мене: 
 
 - Після того, що сталося ти зараз же повинна покинути цей будинок, і не повертайся більше. Найнеобхідніші речі тобі зберуть, карету я вам надам, ще дам грошей на дорогу, - я дивилася ошелешено на свого батька, не розуміючи, як він може так до мене ставитися? Так, я винна, але ж я його дочка перш за все! Про це я йому і вирішила сказати: 
 
 - Тато! Чому ти так зі мною? Це мій дім, моя сім'я! - до того прикро стало, що сльози швидким струмком потекли з очей, а Кіларіан сильніше притиснув мене до себе, продовжуючи мовчати. ​​
 
 - Тепер ні! Зараз дракони стали твоє сім'єю, - я подивилася на матінку і сестер, але вони лише відвели очі, не сперечаючись з батьком, і від цього стало ще болючіше. 
 
 - Тато... - чому? Чому він так зі мною обходиться? 
 
 - Амелія, пора тобі і подорослішати, ти вже не дитина. Я все сказав. Можеш піти переодягнутися в дорогу, твої валізи вам винесуть. І їдьте, зараз же! - батько гнівно блиснув очима і вийшов з вітальні, матінка з сестрами відразу ж поспішили за ним, ніхто з них навіть не глянув на мене. 
 
Дочекавшись, коли всі підуть, я встала, звертаючись до дракона : 
 
 - Дай мені двадцять хвилин, я вмиюся і приведу себе до ладу. Може і тобі варто переодягнутися? 
 
 - Ні, я займуся цим в нашому гостьовому будиночку, тут недалеко їхати. 
 
 - Ні, так ні, - я знизала плечима і пішла в свою кімнату. 
 
Стоячи під гарячими струменями води, я намагалася позбутися не тільки від бруду після обвалу,а й змити втому, я намагалася прибрати ті болючі уламки в моїй душі, які встромив мені мій власний батько. Тепер ця біль залишиться зі мною, я прекрасно це розуміла. Але сліз не було, вони різко висохли, і якби не зацькований погляд, то мене цілком можна було назвати байдужою.
 
Швидко переодягнувшись в зручний для поїздки одяг, я побачила, що багатьох моїх речей не вистачає, одже валізи вже зібрані, і коли тільки встигли? Гірко посміхнувшись, я поспішила на вихід. Геть із рідної домівки, яка стала для мене чужою. 
 
Попереду мене чекає новий будинок, нова сім'я. І я обов'язково постараюся бути щасливою без вас, мама і тато. Я зможу! В останній раз глянувши на наш будинок, я сіла в карету, їдучи назавжди. Ця сторінка мого життя закінчена. 
 
Будинок Стайлінг 
 
 - Ти був занадто до неї жорстокий...
 - У мене не було вибору, ти ж знаєш. Король вибрав собі фаворитку, це навіть не заміжжя. Цього ти бажаєш для своєї дочки? - жінка негативно закивала головою. 
 
 - Що нам робити, Генріх? Що нам тепер робити? - скільки б вона не думала, відповідей не знаходилося. 
 
 - Завтра я йду у відставку, будинок нам доведеться повернути королю, хоч дракони і взялися за відновлення палацу. Поїдемо в маєток моєї матері на півночі, сподіваюся там нас залишать у спокої, - ось так за один вечір їх життя перевернулося з ніг на голову. 
 
 - А як же наші молодші дочки? Як їм жити? - мати рівноцінно любила кожну зі своїх маляток. 
 
 - Тобто ти пропонуєш пожертвувати однією з них, щоб дві інші жили приспівуючи? Ти готова продати свою дочку? - слова чоловіка били хльостко. 
 
 - Ні. Я просто... Я не знаю, що робити, - Вернея втомлено опустилася в крісло, задумливо прикривши очі.

- Асті і Кіра поїдуть з нами. Упевнений, на півночі теж досить гідних молодих людей, які зможуть стати надійною опорою нашим донькам, - хотілося б в це вірити. 
 
 - Ти маєш рацію. Завтра ж почнемо збиратися. Скільки у нас часу? 
 
 - Дня два-три, не більше. Але краще виїхати якомога раніше, - Генріх прекрасно розумів яким буде гнів короля, коли той дізнається, що Амелія втекла. 
 
 - Тоді постараюся за завтрашній день закінчити всі справи, виїжджаємо післязавтра. 
 
 - Твоя правда, моя дорога, потрібно поспішити, - чоловік поцілував свою дружину і попрямував до кабінету, де збирався написати заяву про відставку, щоб переглянути скільки грошей вони можуть вилучити з осередків в банку. Це був справжнісінька втеча.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍