Читати книгу - "Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок, Ліра Куміра"

Глава 26. Знайомство з новою родиною

Добиралися ми дійсно не довго, а коли наблизилися до красивих кованих воріт, то просто проїхали їх наскрізь. Нічого собі у них тут ілюзії. Нас вже зустрічали: на вході в невеличкий будинок стояла ціла група драконів, серед яких я впізнала лише мати Кіларіана, інших трьох чоловіків і дівчинку я бачила вперше. 
 
 - Доброї ночі, мене звуть Амелія Ста... Амелія, - я намагалася бути максимально ввічливою, хоча трохи запнулася, називаючи за звичкою своє прізвище, проте всі зробили вигляд, начебто не помітили моєї похибки, і на тому дякую. 
 
 - Вітаю, Амелія , я Вірраліан, батько цих телепнів і цією прекрасної юної леді, - чоловік посміхнувся мені, вказуючи на молодшу дочку, «телепні» ж нахмурились, але сперечатися з батьком не стали. 
 
 - я Сімаріан, старший серед телепнів, - все ж таки не втримався один з драконів, чим викликав мою відповідну посмішку. - Можна просто Сім. 
 
 - А я Ліраліан, середній серед цих, - він вказав на мого чоловіка і старшого брата, - Рідні називають мене Лір. 
 
 - Ну а ця скромна крихітка - Мілліана. Взагалі-то вона у нас не дуже скромна, але з незнайомцями сором'язлива, проте варто їй тебе трохи дізнатися, і все, прощайся зі своїми спокійними буднями, - посміхнувся старший дракон, чим викликав обурення своєї дочки: 
- Тато! Це ж не так! - дівчинка так смішно хмурила брови, що я просто не втрималася, розсміявшись. 
 
 - Звичайно-звичайно, принцесо, - відступився «тато», - Ну, з Кларіс ви вже знайомі, - так ось як звуть маму Кіларіана, а то ж нас тоді навіть не представили.
 
 - Ласкаво просимо в сім'ю, Амелія, - тепло мені посміхнулася дракониця, і куди тільки поділася та її відсторонена холодність в голосі? 
 
 - Дуже приємно з усіма познайомитися, - посміхнулася я своїм новоспеченим родичам, продовжуючи стояти на порозі. 
 
 - Ой! Що це ми! Заходьте до хати, нічого на вулиці топтатися, - вона гостинно відчинила двері і поспішила розпочати для мене екскурсію, - Тут у нас вітальня, тут їдальня, а ось це кухня. Весь другий поверх займають спальні. Будинок у нас невеличкий, але затишний. Ми не часто буваємо в людському королівстві, - немов виправдовувалася вона, але мені сподобалося те, що я побачила. Все добротне, без зайвої химерності, як люблять у нас, як-то по-домашньому чи що. 
 
 - Все дуже чудово, - поспішила я запевнити Кларіс. 
 - Ти, напевно, голодна? 
 
 - Мам, ми голодні. Дуже голодні! - по черзі стали запевняти її сини. 
 
 - Ну хто б сумнівався, ви готові їсти в будь-який час дня і ночі, - розсміялася жінка, чим повністю підкорила моє серце, - Ходімо їсти. 
 
Я вперше їла посеред ночі в такій величезній компанії, зазвичай це були або підпільні набіги на кухню вдома, щоб матінка не побачила, або перекушування в гуртожитку, де ми з подругою могли дозволити собі нічний жор, тому що інакше наші мізки відмовлялися працювати. Але ось так сидіти сім'єю за обіднім столом і неспішно розмовляти пізно вночі - для мене це в новинку. І знаєте, що я Вам скажу? Мені це дуже сподобалося! 
 
А після вечері (чи це був уже майже сніданок?) мені показали мою кімнату і побажали на добраніч. Шість разів. При цьому старші брати-дракони запевнили мене, що будуть охороняти мій сон: 
 
 - Не переживай, сестричко, жодна миша до тебе не пробереться, навіть якщо у цієї миші є крила, і вона дуже-дуже спритна, - зовсім тонко натякнули вони на здатності Кіларіана. 
 
 - Спасибі вам величезне, сон - це те, що мені зараз дійсно потрібно. 
 
А коли всі нарешті розійшлися по своїх кімнатах і залишили мене одну, то я поспішила позбутися від дорожнього одягу і завалилася на таке м'яке ліжко, яке ще й приємно пахло. Думала, що через пережите цього вечора заснути не зможу, але насправді, я й не пам'ятаю, як провалилася в сон без сновидінь. Чи не випитий мною чай в цьому допоміг? 
 
А прокинулася я від дивного шуму за дверима, хтось ворушився там, але так і не наважувався зайти. Я напружила свій слух (з недавніх пір у мене кілька разів так виходило ніби проникати крізь двері) і почула суперечки братів-драконів: 
 
 - Потрібно її розбудити, сніданок вже готовий, - це Лір.
 - Та нехай дівчисько ще поспить, вона вчора так умаялась, - Сім був на моєму боці. 
 
 - Не чіпайте мою дружину, я сам її буду будити, коли вважатиму за потрібне, - вліз в їхню суперечку меньшенький. 
 
 - Ага, мама сказала без Амелії ми їсти не сядемо, - знову заголосив Лір, зростаючий організм чи що? Хоча куди вже більше, теж немаленький, як і інші брати.

Вирішивши не знущатися над голодними хлопцями, я подала голос: 
 
 - Заходьте, я вже не сплю, - а може це я даремно? Вони відразу ж вломилися в мою кімнату і застигли в дверях, виблискуючи рівними зубками. 
 
 - Доброго ранку, Амелія, - так з них вийшло б непогане тріо в співі, настільки вони синхронно привіталися.
 - Доброго ранку, - посміхнулася драконам, - Йдемо снідати? - я підскочила, скинувши ковдру в сторону, і тієї ж миті про це пошкодувала. Очі чоловіків округлилися, і два старших брати швиденько відвернулися, а я стукнула себе по лобі, адже спала я в коротенькій маєчці, тому що іншого одягу у мене під руками не було. 
 
 - Вийдіть! - прогарчав на братів Кіларіан і похмуро глянувши на мене, що юркнула назад під ковдру. 
 
 - Я це... ненавмисно. - промямлила, намагаючись себе виправдати, от же дурепа! 
 
 - Угу. Збирайся, чекаємо тебе в їдальні, - зло процідив мені Кіл і пішов, голосно грюкнувши дверима. Оце такої, здається, мені вдалося його вивести з себе. 
 
Намагаючись не думати про недавню подію, я спустилася до їдальні, де вже сиділо все драконівське сімейство. 
- Доброго всім ранку! - все ж таки спільні прийоми їжі - це так здорово! Всі відразу же відповіли мені, після чого ми взялися за смачний сніданок. 
 
Вірраліан почав розпитувати мене про навчання, про те, чи подобається мені в академії і які у мене плани на майбутнє. Це було так несподівано чути, коли хтось цікавиться моєю думкою з того чи іншого питання. Незвично, але дуже приємно.А коли ми приступили до розмови про навчання Мілліани, батько сімейства різко підняв руку, змусивши всіх одразу ж замовкнути, а потім я почула стривожений голос Сіма: 
 
 - Швидко збираємося, - він встав, а за ним поспішили й інші брати, а я в нерозумінні втупилася на Кіларіана, чекаючи відповіді. Але вона послідувала від Кларіс: 
 
 - Хлопчики, забираєте дівчат і летите до кордону, нічого з собою не берети, ми пізніше все переправимо. Швидше. 
 
 - А ви з батьком? - стривожено запитав Лір, і куди тільки поділася його маска непосиди? 
 
 - А ми будемо зустрічати гостей. 
 
Більше розмов не було, нас з Мілліаною швидко взяли за руки брати і повели на внутрішнє подвір'я. 
 
 - Ви розкажете мені, що відбувається? - я вже відверто почала нервувати, нічого не розуміючи. 
 
 - Король завітав, - поділився зі мною Кіл. 
 
 - Але... - я не знала що в цьому поганого? Він передумав? Вирішив покарати мене за руйнування палацу? 
 
 - Ми летимо. Негайно, - чоловік не дав мені зайнятися самокопанням, різко обірвавши мої думки, а потім я і зовсім забула як дихати, коли побачила свого чоловіка у всій красі. 
 
Він відійшов від мене на кілька кроків, після чого послідувала яскравий спалах і ось вже переді мною стоїть ультрамариновий красень-дракон. І я ще захоплювалася його очима! Бачили б Ви його луску! 
 
Але довго милуватися мені не дали, Сім підхопив мене на руки і швидко закинув на шию до чоловіка. Ех, якби не ситуація, то я б посміялася, що у нас в стосунках прогрес, вже і на шию залізти встигла, але загальна зібраність передалася і мені внутрішніми переживаннями, тому я тихо сиділа і чекала, коли обернеться Лір і візьме собі Мілліану. Сім був останнім, хто злетів, схоже він був нашою охороною. 
 
Я навіть толком злякатися не встигла, як ми опинилися в повітрі, швидко набираючи швидкість.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍