Читати книгу - "На краю ненависті, Уляна Пас"

13.

- Мене звати Марк. Я власник цього комплексу і, за щасливою випадковістю, двоюрідний брат Яна, - заявляє блондин й одразу відповідає на усі мої німі запитання.  

Отже, я не помилилася, і ці двоє дійсно брати. Супер просто! Не вистачало мені одного Золотова, тепер же їх двоє!  

- А ти Аміна, так? - продовжує Марк, поки я розмірковую над тим, де ж так сильно наслідила, що доля піднесла мені черговий подарунок. - Ти пробач за мою поведінку на стоянці. Я ж не думав, що ти... 

- Що я - що? - нарешті відмираю і відчуваю сильну неприязнь до цього чоловіка. - Ти просто подумав, що я проста смертна, котрій зась на твою територію? Ти з усіма людьми такий милий? Чи це лише мені так пощастило? 

Марк замовкає, схоже, не думав, що я можу так різко відповісти. Ну що ж, свою думку я висловила. Хочеться вірити, що з цим чоловіком ми більше не побачимося. Одного разу мені вистачило.  

Я ж розумію, що варто закінчувати тут і повертатися в редакцію. Покидаю альтанку й прямую у бік бару тим самим маршрутом, що потрапила сюди. Ноги неприємно потопають в піску, і це дратує. А ще голова розболілася через перебування на сонці.  

Проходячи повз знайому модель, котра уже переодягнулася і, схоже, також збиралася залишити пляж, я зловила на собі її злий погляд, але не надала цьому жодного значення, а варто було б.  

Коли ми порівнялися, вона, наче навмисне, штовхнула мене плечем. Це було неочікуваною дією з її боку, тому я не втрималася на ногах і гепнулася просто в пісок.  

- Ой, пробач! - абсолютно нещиро заявила ця сучка, поки я намагалася стерти пісок з рук. - Я ненавмисне, справді. 

- Ти що, сліпа?! - несподівано поряд з’явився Марк і, присівши навшпиньки поряд зі мною,  прискіпливо оглянув. - Все гаразд? Не постраждала? 

Доводиться здивовано завмерти, тому що реакція Марка дуже сильно мене дивує. Він щиро хвилюється за мій стан, і це видно по серйозному виразу обличчя. Ого, а це щось новеньке! 

- Ні, - я навіть зібратися не можу, щоб нормально щось пояснити. Крістіна тим часом лише роздратовано фиркає і швидко прямує до бару. Схоже, зрозуміла, що ще отримати може за свій вибрик.  

- Встати можеш? Допомогти? - схоже, моя відповідь ніяк не зачіпає чоловіка. Він залишається абсолютно серйозним і першим підводиться на ноги, навіть руку мені подає. Ну просто сама галантність! 

Я, звісно, ігнорую його намагання допомогти і встаю сама. Тільки от проблема з’являється зовсім невчасно й несподівано. Біль у нозі змушує мене схопитися за руку Марка, хоча мені й не хочеться контактувати з ним. 

- Що таке? - схвильовано питає, поки я зухвалим способом опираюся на нього усім тілом. Схоже, розтягнула зв'язки,  коли невдало впала, і все через кляту модель.  

- Нога... - ненавиджу відчувати себе безпомічною. В іншому випадку я б ніколи не прийняла допомогу цього чоловіка, та цього разу свою гордість треба приструнити.  

- Це погано, - бурчить Марк. - Давай я у лікарню тебе відвезу? 

Не встигаю навіть рота відкрити, як поряд з нами з’являється Ян, але чомусь вираз обличчя у нього не надто щасливий. А його яка муха вкусила?  

- Що відбувається? - він повільно оглядає, як я вишу на руці в його брата і, схоже, не може второпати, що ми робимо.  

- Крістіна штовхнула Аміну, і дівчина невдало впала, -  видав усі мої секрети Марк. - Варто поїхати в лікарню і перевірити ногу.  

Ян хмуриться ще більше, хоча я і не знала, що це не межа, а тоді робить те, що остаточно вибиває мене зі звичного ритму. Просто наближається і, наче пушинку, підхоплює на руки. Щоб вдруге не гепнутись у пісок, доводиться обійняти його руками за шию. І тепер відстань між нами катастрофічно мала. А ще я кожною клітинкою тіла відчуваю його руки у себе на шкірі.  

- Ти що робиш? - навіть не знаю, що зараз переважає, шок чи роздратування. 

- Збираюся тебе рятувати, - рівним тоном заявляє, дивлячись мені в очі. Занадто близько, чорт забирай!  

Ян несе мене назад до альтанки й обережно садить у крісло. Марк також тут, поки що мовчить й уважно стежить за діями брата.  

Сам Золотов присідає поряд зі мною навшпиньки і дуже обережно бере мою бідну ніжку у свої руки. Хмуро оглянувши припухлість, він знімає з мене взуття і шкарпетку. Я ж сиджу, наче на голках, адже від теплих доторків його пальців мені ніяково. Навіть біль відходить кудись на другий план. 

- Боляче? - питає, піднявши на мене погляд. 

- Що? - розгублено перепитую, тому що не впевнена, чи правильно почула його слова.  

Ян якось дивно усміхається, а тоді підводиться на ноги та дістає з сумки холодильника холодну пляшку з водою. Я, наче зачарована, слідкую за тим, як Золотов прикладає просто-таки крижану пляшку до моєї ноги і розумію, що усі слова застрягли десь в горлі. 

Ну ось, він знову став хорошим, допомагає мені. Та чи надовго це?  Я не знаю... 

- Марку, у твого персоналу є аптечка? - питає у брата, поки між нами доволі напружена мовчанка. 

- Звісно. Зараз принесу. 

І Марк йде, залишивши мене з Золотовим. Я намагаюся бути сильною і не показувати чоловікові, як його дотики впливають на мене. Це неправильно, я не повинна ось так збентежено сидіти й намагатися зменшити биття власного серця.  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍