Читати книгу - "Учитель"

161
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 78
Перейти на сторінку:
як показник дівочої цнотливості. Тієї миті, коли я заходжу в клас, вона штовхає ліктем сусідку по парті й давиться сміхом. Коли займаю своє місце на підвищенні, вона втуплюється в мене; здається, хоче привернути мою увагу, а то й одноосібно заволодіти нею: для цього вона кидає на мене різні погляди: млосні, зухвалі, хтиві, насмішкуваті… Оскільки я непробивний для артилерії такого роду — бо ж ми зневажаємо те, що роздають так неприховано й щедро — вона вдається до видобування різноманітних звуків: інколи зітхає, інколи стогне, інколи видає такі нерозбірливі звуки, які годі описати. Якщо, проходячи класом, я проминаю її, вона висуває ногу, щоб торкнутися моєї; якщо заздалегідь не побачу її маневру, і мій черевик торкнеться її brodequin,[131] вона починає давитися сміхом; якщо ж я вчасно помічу пастку й уникну її, — висловить розчарування сердитим бурмотінням, і тоді мене лають поганою французькою із жахливим нижньонімецьким акцентом.

Неподалік від мадемуазель Козлоу сидить ще одна юна леді — на ім’я Адель Дронсар; вона бельгійка, мала на зріст, але міцно збита; із широкою талією, короткими шиєю, руками та ногами; колір обличчя здоровий — кров з молоком; риси гарно вирізьблені й правильні; ясно-карі очі красивої форми; волосся світло-каштанове; зуби рівні, й, хоча їй не виповнилося ще й шістнадцяти, сформована вона, як повнотіла двадцятилітня англійка. Цей портрет зображає дещо окоренкувату, але приємну дівицю, чи не так? Тож не дивно, що коли я оглядав ряди юних голівок, око нерідко зупинялося на Аделі: вона завжди ловила мій погляд, і часто їй вдавалося затримати його на собі. Вона виглядала незвичайно — така молода, свіжа та квітуча і разом з тим так подібна на Ґорґону. Підозріливість, похмурість, сварливість були написані на її чолі; порочні схильності читались ув очах, заздрість і хитрість лисиці проглядалися в устах. Загалом вона сиділа дуже сумирно; складалося враження, що її масивний корпус нездатний гнутись, а голова — така широка внизу й звужена догори — не в змозі нахилятись і здатна повертатися на короткій шиї лише вправо-вліво. На її обличчі бувало тільки два вирази: переважав незадоволено-сердитий, котрий зрідка змінювала нищівно-підступна посмішка. Інші учениці її уникали, бо хоча багато хто з них був поганим, але мало хто був аж таким недобрим.

Аурелія й Адель належали до першого відділення другого класу; в другому відділенні головувала пансіонерка Хуанна Тріста. Ця дівчина була змішаного бельгійсько-іспанського походження; її мати-фламандка померла, а батько-каталонець був торговцем і проживав на… островах, де Хуанна народилася та звідки її послали в Європу здобувати освіту. Вважаю, що мало хто, дивлячись на голову Хуанни та її зовнішність, узяв би її в свій дім. Вона мала точнісінько таку саму форму черепа, як папа Александр VI;[132] її органи, що відповідали за добросердя, благоговіння, сумлінність та відданість були надзвичайно малими; натомість ті, від яких залежали самооцінка, рішучість, руйнівна сила й агресивність — абсурдно великими; голова її вгорі нагадувала формою дашок, звужуючись у ділянці чола і виступаючи ззаду; риси були радше приємні, хоча завеликі й загострені; характер мала різкий і дратівливий; шкіра смаглява і бліда; волосся та очі чорні; вона була незграбна й негнучка, але пропорційно збудована; років мала п’ятнадцять.

Хуанна була не дуже худа, але з видовженим обличчям, і regard[133] її був злий та голодний; хоча чоло вузьке, на ньому все ж було достатньо місця, щоб вигравірувати два слова: Бунт і Ненависть; стосовно інших рис, то можна було знайти ще одне слово — Боягузтво — і воно читалося в очах.

Мадемуазель Тріста мала на меті затьмарити мої перші уроки грубими та буйними витівками; вона видавала звуки, що нагадували іржання коня, бризкала слиною, вживала непристойні слова; коло неї сиділа група вульгарних і нерозвинених фламандок, і серед них — два-три зразки повної моральної деградації та інтелектуального тупоумства, нерідкісні в цій низинній країні, що може слугувати доказом впливу клімату на виродження людських душі й тіла. Як я з’ясував потім, ці дівчата цілковито перебували під впливом Трісти; одного разу вона з їх допомогою організувала хамський безлад, який мені врешті вдалося придушити, змусивши заводійку та двох її товаришок устати і простояти так п’ять хвилин, потім випровадивши всіх з класу: спільниць — у велику залу по сусідству з класом, яку називали grande sale; організаторку — в маленьку кімнатку поруч — і замкнути за нею двері на ключ. Усе це я проробив у присутності мадемуазель Ретер, яка була приголомшена такими рішучими діями — найсуворішими з тих, які будь-коли практикувалися в її закладі. На її переляканий погляд я відповів своїм — спокійним, а потім — посмішкою, дещо перебільшеною, яка, врешті, й заспокоїла Ретер. Хуанна Тріста залишалася в Європі достатньо довго, щоб відплатити злобою та чорною невдячністю всім, хто того чи іншого часу робив їй добро, й у підсумку приєдналася до татуся на… островах, бурхливо радіючи з того, що в неї там є раби, котрих, як вона висловилася, лупцюватиме й шмагатиме, скільки схоче.

Усе це — картини з життя. У мене є й інші приклади, не менш милі та привабливі, але я пожалію свого читача.

Тепер мені слід було б — для контрасту — зобразити щось чарівне, якусь ніжну дівочу голівку із сяйвом над головою, якесь миле уособлення невинності, що притискає голуба миру до своїх грудей. На жаль, не бачив нічого подібного і тому не можу це змалювати. Найкращий характер з-поміж учениць мала місцева жителька Луїза Пас; вона була доброзичлива та послужлива, але малоосвічена й неотесана; до того ж, чумні плями утаювання заразили і її; Луїзі невідомі були слова «честь» і «принципи» — вона навряд чи й чула їх коли. Більш-менш без недоліків залишалася тільки бідна Сільві, про яку я вже згадував. Сільві була лагідна в поводженні й порівняно розумна; до певної міри навіть щира — наскільки дозволяла їй релігія, але фізично вона була квола; слабке здоров’я не давало їй змоги розвиватися, а дух позбавляло надії, і тому, оскільки їй судилося піти в монастир, душа її налаштовувалася на відповідний лад, й у приборканій, завченій покірності відчувалося, що дівчина вже підготувала себе до майбутнього життя, довіривши незалежність думок та вчинків якомусь деспотичному духівникові. Вона не мала власної думки, не вибирала самостійно подруг чи заняття; в усьому її скеровував хтось інший. Пасивно, мов автомат, виконувала все, що їй веліли — й ніколи не робила того, чого хотілось їй, або

1 ... 26 27 28 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Учитель», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Учитель"