Читати книгу - "Учитель"

161
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 78
Перейти на сторінку:
ж того, що, на її переконання, мала б робити. Бідолашну маленьку майбутню religieuse[134] рано навчили підкоряти доводи власних розуму та сумління волі духовного наставника. У пансіоні мадемуазель Ретер Сільві була зразковою ученицею — бліде, хворобливе створіння, в якому життя ледь жевріло; душа ж була приборкана впливом римо-католицької церкви!

У школі було також кілька учениць-англійок, і їх можна було поділити на дві категорії. Перша — англійки з континенту — діти переважно збанкрутілих авантюристів, чиї борги чи безчестя змусили полишити власну країну. Ці нещасні дівчата ніколи не знали радощів розміреного способу життя та дотримання правил пристойності; не здобули вони й доброї протестантської освіти; перебуваючи лише кілька місяців то в одній католицькій школі, то в іншій, бо ж батьки їх кочували з Франції в Німеччину, з Німеччини до Бельгії, — вони отримували лише крихти освіти, засвоювали погані звички і втрачали найелементарніші поняття про моральність та релігію й набували тупої байдужості до будь-якого почуття, котре робить людство кращим; вони вирізнялися похмурим неприйняттям усього навкруги, що було наслідком втрати самоповаги та постійного залякування з боку інших учениць-католичок, які ненавиділи їх за те, що вони англійки та ще й єретички.

Другу групу становили англійки з власне Великої Британії. За весь час мого перебування в пансіоні таких я не нарахував би й півдюжини; вони вирізнялися чистими, але неохайними сукнями, недбало зачесаним волоссям (на відміну від старанно підрівняного та пригладженого волосся іноземок), прямою поставою, гнучкими фігурами, тонкими білими пальцями, рисами менш правильними, проте інтелектуальнішими, ніж у бельгійок; серйозним і спокійним виразом обличчя й загалом справляли враження благопристойних та стримано ввічливих; уже за цією останньою ознакою я міг з першого погляду відрізнити доньку Альбіону і вихованку протестантизму від годованок римської церкви, protegee єзуїтів. Зовнішній вигляд британських дівчат був гордовитим; водночас їм і заздрили, і висміювали їхні товаришки з континенту; вони терпіли образи зі суворою стриманістю й відповідали на ненависть мовчазним презирством; ретельно уникаючи компаній, серед юрми виглядали самотніми.

Учительок, котрі контролювали б таку строкату масу учениць, було лише троє, і всі вони — француженки: це мадемуазель Зефірин, мадемуазель Пелажі й мадемуазель Сюзетт; дві останні були пересічними особистостями, виглядали заурядно і мали звичайні манери; думки, почуття, погляди — все це було цілком посереднім: якби мені треба було написати про них главу, то й тоді я не міг би сказати більше. Зефірин була цікавішою за зовнішністю та вмінням поводитись, аніж Пелажі та Сюзетт, втім, за характером залишалася чисто французькою кокеткою — зрадливою, продажною та безсердечною. Четверта вчителька, котру я бачив лиш іноді, щоденно приходила навчати учениць рукоділля: це було або в’язання, або лагодження мережива чи якась інша тонка жіноча робота, але бачив я її тільки побіжно, оскільки вона сиділа з п’яльцями в carré[135] — оточена з усіх боків кількома десятками старших учениць; тож я не мав змоги вивчати її характер і навіть роздивитись як слід; вона ж, зауважив пізніше, мала в собі забагато як для вчительки англійських манер — більше нічого у ній не вражало; і все ж, напевно, характер її був надто слабким, бо учениці постійно перебували еn revolte[136] проти неї. Вона не жила в пансіоні; пригадую, що її звали мадемуазель Анрі.

Серед цього зборища незначного і неповноцінного, великою мірою порочного та відштовхуючого (останнє слово ідеально підходило для опису двох-трьох манірних, мовчазних, погано одягнених та ввічливих англійок) — на цьому тлі розумна, розсудлива й люб’язна директриса сяяла, неначе споконвічна зірка на болоті з блукаючими вогниками. Вона, глибоко усвідомлюючи свою вищість, отримувала від цього справжнє блаженство, і така перевага додавала їй сили в щоденних турботах та допомагала витримувати тягар відповідальності, невід’ємний від її становища; також дозволяла тримати під контролем норов, розгладжувала нахмурені брови і робила поведінку врівноваженою. Їй було приємно — а кому б не було? — увійшовши до класу, відчути, що самої її присутності достатньо, аби встановити порядок і тишу, яких не могли досягти її підлеглі за допомогою окриків чи навіть наказів; вона любила стати поруч із тими, хто був довкола неї — для порівняння чи, радше, для контрасту — знаючи, що за особистими якостями, як розумовими, так і душевними, безумовно утримує пальму першості (адже три інших учительки були до сірості звичайні). Своїми ученицями мадемуазель Ретер управляла з поблажливістю та спритністю, завжди перебираючи функції жалісливиці — тієї, хто співчуває і захоплюється; натомість усі неприємні функції, пов’язані з покаранням та осудом, вона доручала іншим учителькам. Усі в пансіоні ставилися до неї шанобливо, визнаючи її перевагу та вищість; учительки її не любили, однак корились їй, бо залежали від неї; всі наставники, які в той чи інший час приходили у пансіон, незмінно потрапляли під її вплив: над одним вона верховодила, бо навчилася приборкувати його запальний характер; до іншого була поблажлива в його маленьких примхах; третього підкорила лестощами; четвертого — вельми сором’язливого чоловіка — тримала в страху, напустивши на себе сувору рішимість; мене вона все ще вивчала, випробовуючи різні методи: кодувала навколо мене, спантеличена, але своїх спроб не полишала; думаю, що вона розглядала мене як рівний і голий обрив, де не було ні кам’янистих виступів, ані коріння дерев, ані пучка трави, щоб легше на нього видряпуватися.

Вона то тактовно лестила мені, то читала нотації; то з’ясовувала, наскільки я корисливий, то балансувала на межі прихильності — знаючи, що деяких чоловіків можна завоювати слабкістю, невдовзі говорила вже раціонально, усвідомлюючи, що інші мають дурість захоплюватися мудрими думками. Я відразу зрозумів, що уникати всіх цих спроб і приємно, і легко; як солодко мені було того моменту, коли вона вважала, що вже здобула перемогу, вивернутися та презирливо посміхнутись їй просто в обличчя й узріти ледь приховане німе розчарування. Але мадемуазель Ретер уперто домагалася свого і нарешті — я змушений це визнати — промацуючи кожний міліметр потаємної скриньки, таки знайшла замасковану пружину, й на мить кришка прочинилася; вона вже поклала руку на коштовність усередині… а вже чи вкрала той скарб, чи кришка зачинилася, боляче прищемивши їй при цьому пальці… читайте далі, й дізнаєтеся.

Так сталося, що одного дня я прийшов на уроки, почуваючись зле; в мене були застуда й кашель; за дві години безперервних занять я геть захрип та знесилів; полишаючи пансіон, ішов коридором і там зустрів мадемуазель Ретер; вона стурбовано підмітила, що я блідий і маю втомлений вигляд.

1 ... 27 28 29 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Учитель», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Учитель"