Читати книгу - "Слобода сміється, Валерій СЛОБОДА"

Рефлекс на лампочку

Рефлекс на лампочку 
Вихідний сьогодні. В мене тепер на пенсії кожен день вихідний... вже й не знаю що за чим іде неділя за понеділком чи навпаки? Піду пройдуся селом, трохи суглоби постираю, а то вечір прийде, а я й не знатиму, чому так ноги крутить. Іду собі, дихаю різними бактеріями та вірусами, аж бачу кум сидить на лавочці, газету читає. Підійду, думаю, привітаюся та побачу, чи хоч правильно він ту газету в руках тримає. 
– Доброго вам дня, куме, — вітаюся. 
– І вам такого самого, — відказує, і я помічаю, що мій кум вже чимось незадоволений. 
– Ви, куме, коли ото сидите з газетою, то своїм видом на все село брешете, — стараюся «прощупати» причину його незадоволення, – бо мало хто повірить, що ви без окулярів там щось бачите, а якщо і бачите, то я вельми сумніваюся, що ви до сих пір ще всі букви пам’ятаєте. 
– Не займайте, ідіть куди йшли. 
– Добре, добре... Не ображайтеся. Що там, про пенсію не пишуть? Може, пишуть, що піднімуть трохи, га? А то воно, якось так не зручно виходить, завжди потрібно вибирати куди перш зайти: в аптеку чи в магазин за продуктами... Бо як зайдеш спершу в аптеку, то магазин можна сміливо пропускати до наступної пенсії. 
– Ні, про пенсії не пишуть, пишуть про електрику. 
– А що з нею не так? 
– Та все так, просто хочуть до вересня 2024 підняти ціну, 6 гривень за кіловат. 
– Це у них що там до сих пір соціалістичне змагання, чи що? Чи та клята лампочка краще світити буде? 
– Ні, так само світитиме, але при цьому світлі ви відчуватимете себе багатою людиною. 
– Це як так? 
– Ну пам’ятаєте, як ви були молоді, то платили за світло, як жебрак, якісь там копійки, а тепер таке бабло «відстібати» будете… так що багатієте ви, куме, а в вересні олігархом вже станете. 
– А для чого вони це все роблять, тож за світлом, як трава до сонця всі ціни потягнуться? 
– Не психуйте, таким «олігархам», як ми з вами, субсидії обіцяють. 
– Та на холеру ті субсидії, краще пенсії та зарплати підняли, щоб не відчувати це пожиттєве приниження. 
– Темна ви голова, куме, відразу видно, що газету тільки в вбиральні до рук берете. Субсидії ж по кишенях штанів державної влади розкладені, а з ними знаєте які фокуси можна показувати? Типу як в цирку: «Увага! Кладу гроші до цієї кишені і... Оп ля!» І гроші зникли... А де ж вони? А хто його знає, може, десь в офшорах? Вже не знайдеш, а з вашими кишенями такі фокуси не виходять.   
– А молодим людям де ці гроші заробляти? У нас, як роздивишся навкруги, то по селах стільки робочих місць з високими зарплатами, що аж до Польщі хочеться поїхати на заробітки, та не пропускають на кордоні, повертають і просять шукати роботу десь на сході країни. 
– Та не переймайтеся так, куме. Тепер не тільки обрані, а й прості люди будуть знати, що таке справжня розкіш. Хіба ж це не розкіш з зарплати в десять тисяч гривень, заплатити три тисячі за електрику? А за дрова ще, бо від газифікації люди чомусь стали масово відмовлятися, мабуть, вже не хочуть хизуватися одне перед одним такою розкішшю. Так що радійте, куме, бо держава робить вас багатшою людиною з кожним роком. 
– То тепер, я так розумію, що за магазин і аптеку взагалі можна забутися, а тільки, як собака Павлова на лампочку дивитися і слину ковтати? — з зіпсованим вже настроєм присів я до кума на лавочку і потягнувся до кишені за цигаркою, забувши, що я вже давно кинув палити, щоб хоч якось зекономити з пенсії. 
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍