Читати книгу - "Слобода сміється, Валерій СЛОБОДА"

За парканом

І що воно таке ходить за тим парканом? Ходить, тупцяє... Мо, падлюка й спати не лягає? Бо тільки но сонце сходить, як воно вже тупцяє. От нажив собі сусіда... Тьху! Щоб він здох. Не втримався, гукаю з вікна: 
— Агов! А що ти там шукаєш кожен день під моїм парканом? 
— Так ето я прісматриваюсь к тваєму хазяйству, сасєд. 
— Ти краще на своє поглянь. Он в тебе діти ревуть, як худоба, негодовані, — відказую кацапу дурнуватому. 
— Нічево, ані у меня пріученниє галадать. Я вот к тваїм прісматріваюсь, нєт лі среді іх да маїх. Дєло то вєдь сасєдскоє. 
— Ах ти, сволото кінчена, іди геть, бо морду розіб’ю!  
Отак душевно побалакали і розійшлись. Коли це рано ранесенько в шибку, що на схід дивиться, чую... Дзень! Я туди, а там воно в вікно лізе. 
Коли це раптом у північне вікно каменюка, Лясь! 
— А ви сусіде за що в мою хату камінням жбурляєте? 
— А гета йон мєнє папрасів. Йон у мєнє бульбу купляє в три дорага, тож мусю гадзіть. А якби йон єшо у мєнє трахтор вкупів, та я к нєму і нацевать хадзів би. 
Трощить сволота все, що є в хаті, ще присіло та й нагадило. Бачу, сам не впораюсь, воно ж здоровило у двадцять вісім разів за мене більше, допомога треба. Гукаю сусідів: 
— Сусіди добрі, допоможіть!!! 
Позбігалися сусіди. 
— То це я тільки сам бачу, чи це й ви бачите, дорогі мої сусіди? Воно ж нагадило у кутку моєї хати. 
— Так, звісно, бачимо і ми дуже стурбовані, тож рекомендуємо, плюньте йому між очі. 
—  Так не доплюну. 
— Плюйте куди доплюнете.  
— А як слина закінчиться? 
— Не хвилюйтеся, ми вам своєї дамо. Так що плюйте собі на здоров’я. Свою хату можете заплювати геть, тільки дивіться, щоб у нього не попало. 
— Сусіде, а у вас сокира є? 
— Єс. 
— Краще дайте мені сокиру, бо я свою пропив. Я по ньому швиргону, може, дасть Господь, та в голову поцілю. 
— Та ви що? Борони Боже! Ви ж так його більше розсердите і він дістане свою ядрону головку та й зґвалтує вашу жінку.  
— Кохана, не виходь, бо ще ця сволота тебе зґвалтує. 
— А я вийду! 
— Не виходь! Чи ти не чуєш, що кажуть?  
— Ні, вийду! Розказувала мені його жінка, нема там нічого страшного, та його головка вже давно на ладан дише. Гей, сини мої мужні та хоробрі! Ставайте до бою! Бороніть свою Неньку. 
Кинулися сини Неньку боронити. Б’ють кацапа так, що аж ребра тріщать, а сусіди з боку: 
— Хлопці, ви  там не перестарайтеся, ви йому тільки зуби повибивайте, але дивіться, не вбийте, бо ж нам не буде потім причин свою стурбованість іншим сусідам висловлювати. 
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍