Читати книгу - "СапфІр, Arachne "

У повітрі витала напруга. Еліза чекала в машині неподалік, готова виїхати за перших ознак небезпеки.

За годину до складу під'їхали два автомобілі.

- Вони тут, - пролунав голос одного з людей Луї у навушнику.

Антуан затамував подих, дивлячись, як двері машин відчиняються. Віктор вийшов першим, його обличчя було похмурим, як гроза.

"Тепер чи ніколи", - подумав Антуан, готуючись до вирішального кроку.

Антуан глибоко зітхнув, ховаючи напругу за маскою спокою. Його план залежав від того, чи він зможе змусити Віктора розкритися. Брехня, підтасовування і ретельно створена ілюзія тиску все це мало зіграти в одну ноту.

Склад осяяв світло фар, і Антуан, що стояв у центрі, став видно як на долоні. Двері автомобілів відчинилися синхронно, і Віктор вийшов першим, його зарозуміла постава не залишала сумнівів - він звик до контролю. За ним слідували троє озброєних людей.

- Антуане, - сказав Віктор, його голос був крижаним. — Ти змусив мене приїхати сюди, думаючи, що можеш мене шантажувати?

Антуан зробив крок уперед, тримаючи в руках папку, набиту фальшивими документами. Він випростався, ніби забрав чинність у самого Віктора.

— Все залежить від тебе, Вікторе. Я готовий піти, якщо ти даси мені те, що мені потрібно, і даси Елізі спокій.

— Ти гадаєш, що можеш диктувати мені умови? — Віктор посміхнувся, і його люди зробили крок ближче. - Ти просто пішак.

Антуан зберігав холоднокровність. — Пішак, який може перевернути всю дошку.

Віктор примружився, його погляд потемнів.

- Ти не розумієш, з ким зв'язався, - сказав він, крокуючи ближче. — Я можу знищити не тільки тебе, а й усіх, хто тобі дорогий.

Антуан залишився на місці, але його голос став твердішим. - Я знаю все, Вікторе. Я знаю про твої махінації, про твої вбивства, про те, як ти використовував свою сестру, щоб прикривати свої злочини.

Ці слова змусили Віктора завмерти. В його очах промайнуло здивування, змішане з люттю.

- Еліза... - він видихнув, його кулаки стиснулися. — Це вона тебе здивувала?

— Вона втомилася жити у страху, Вікторе, — сказав Антуан. — І я не дозволю тобі більше використати її як розмінну монету.

Віктор різко повернувся до своїх людей.

— Заберіть його, — гаркнув він.

Але тільки-но його охоронці рушили вперед, Антуан кинув папку на підлогу. Вона розкрилася, і з неї випали фотографії та документи достатньо, щоб виглядати переконливо.

— Ці копії вже в журналістів, — сказав він, дивлячись Вікторові просто у вічі. — Тобі варто подумати, перш ніж робити наступний крок.

Віктор зупинився, його обличчя спотворилося від люті.

— Ти граєш з вогнем, Антуане, — прошипів він.

Антуан трохи схилив голову, його погляд був хижим. — А ти вже обпікся.

У цей момент Луї та його люди з'явилися з укриттів, спрямувавши зброю на людей Віктора.

- Це кінець, Вікторе, - сказав Антуан, відчуваючи, як тиск починає спадати. - Ти сам вибрав цю гру.

Віктор повільно підняв руки, але його очі палахкотіли гнівом.

— Ти пошкодуєш про це, сказав він, але в його голосі вже не було тієї впевненості, що була раніше.

Антуан усміхнувся. - Ми побачимо.

Немов у відповідь на його слова, здалеку пролунало виття поліцейських сирен. Це була фінальна частина плану передачі Віктора в руки закону.

Але Антуан знав, що гра ще не закінчена. Віктор був підступний і небезпечний, і кінець цієї історії ще треба було написати.

Віктор напружився, почувши сирени поліції. Його обличчя перекосилося в злісній усмішці.

- Стріляйте! Вбийте їх усіх! — гаркнув він, махнувши рукою.

Його люди вихопили зброю, і простір довкола заповнили звуки пострілів.

- Лягай! - крикнув Луї, витягаючи пістолет.

Кулі рикошетили від стін та металевих конструкцій. Антуан намагався зберегти концентрацію, одночасно перевіряючи, щоб Луї та інші залишились у безпеці.

Ми повинні втриматись до приїзду поліції! — крикнув він Луї.

— Уже чую їх! — озвався той.

Сирени ставали все гучнішими, і в якийсь момент приміщення осяяло яскраве світло від фар поліцейських машин.

— Усім залишатись на місцях!

Люди Віктора забарилися, розуміючи, що шансів піти немає, один за одним вони почали кидати зброю на підлогу.

- Продовжуйте стріляти, труси! - закричав Віктор, але його голос потонув у хаосі.

Віктор спробував бігти. Він зробив ривок до одного з дверей, але Антуан, помітивши це, кинувся слідом.

- Стій!- крикнув він, вихоплюючи свій пістолет.

Віктор ледве встиг відчинити двері, як його збили з ніг поліцейські.

— Чортові виродки! — кричав Віктор, опираючись, але це не допомогло.

Антуан підійшов ближче, дивлячись на поваленого антагоніста.

- Ти програв, Вікторе, - сказав він, прибравши пістолет у кобуру. - І, здається, сам підписав собі вирок.

Коли все закінчилося, Антуан притулився до стіни, переводячи подих, Луї підійшов до нього, поплескавши по плечу.

— Гарно спрацьовано, детектив, — сказав він, посміхнувшись.

— Можливо, це ще не кінець, — відповів Антуан, дивлячись на Віктора, що відвозився. — Він небезпечний.

Луї кивнув, погоджуючись.

— Але ж сьогодні ми перемогли.

Антуан задумливо подивився в далечінь. Тепер у нього був шанс розібратися з справами, що залишилися, захистити Елізу і, можливо, почати нове життя.

Він попрямував до машини, де чекала Еліза, її силует був видно у тьмяному світлі вуличних ліхтарів. Вона сиділа в салоні з напруженим обличчям, зчепивши пальці на колінах.

- Все скінчено, - сказав він, опускаючись на сидіння.

Еліза полегшено зітхнула, але тривога у її погляді не зникла.

— Віктора заарештували? — тихо спитала вона.

Антуан кивнув, потираючи скроню.

— Його затримали. Але навіть за ґратами він залишається небезпечним.

Еліза відвела погляд, дивлячись у вікно на вулицю, що повільно спорожніла.

— А машина? — спитала вона за хвилину.

— Вона в безпеці, — відповів він. — Луї вже відвіз її до ангару.