Читати книгу - "Тінь корони, RIV"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Не відступати!» — із громовим наказом викрикнув сер Лео, ведучи свій загін уперед. Лівий фланг тріщав від натиску ворожих вершників, які нещадно тиснули на захисників, намагаючись прорвати оборону. «Тримати ряди!» — знову пролунав його наказ, і голос Лео лунав над полем битви, мов дзвін, зміцнюючи дух воїнів. Вони, як непорушна стіна, щільно стояли на окраїні густого лісу, кожен рух був сповнений рішучості, а кожен удар ставив під сумнів долю цієї битви. Лео, не вагаючись, вривався в саме серце ворожих лав, прорубуючи шлях крізь натовп супротивників. Меч у його руках блищав у сонячному світлі, а кожен удар розбивав щити і пробивався через шеренги ворогів. Лицар, мов вогонь, спритно збивав вершників з їхніх коней, ламаючи їхній наступ. Війська Ротгарда продовжували своє просування, але, зустрівши стійкий опір Лео і його загону, почали втрачати позиції. З далекої глибини лісу чулися крики і дзвін металу, і здавалось, сам ліс відлунював від гулу битви. Але на лівому фланзі воїни стояли непохитно, мов кам’яна стіна, відбиваючи кожен наступ, що наближався. Лицарі Денегора, очолювані сером Лео, не дозволяли ворогу прорвати оборону і вдарити по тилу, де були поранені та провізія.
Над полем бою, де кожен звук здавався заглушеним грізним шелестом крил, стріли арбалетників, як блискавки, розривали повітря, пронизуючи туман та пил. Кожен новий залп був сповнений могутності й відчайдушної рішучості. «Заряджай! Сильніше! Стріляй!» — лунало наказове вигукування арбалетника середніх літ, його голос був немов вогонь, що палав у самому серці хаосу. Кожен його рух був спритний і обережний, адже кожна стріла летіла з блискавичною точністю, розриваючи ряди ворогів, мов острі леза. Арбалетники Денегора, що займали позиції на високих пагорбах, мали незаперечну перевагу. З цієї висоти вони могли прицільно й безшумно випускати смертоносні снаряди, що не мали шансів на відхилення. Ворожі сили рухалися по низинах, і саме це давало стратегічну перевагу захисникам, дозволяючи кожному пострілу знаходити свою ціль з максимальною ефективністю. У кожному залпі було щось величне, адже його кожен новий постріл сіяв страх у серцях ворогів.
Незважаючи на відстань, арбалети кожен раз вражали ворога з неймовірною точністю. Вони, мов леза, пронизували шкіру ворожих тіл, залишаючи по собі чорні сліди на землі бою, що миттєво поглинали їх. Час від часу, з високих пагорбів, арбалетники мовчки спостерігали, як їхні стріли злітають у повітря, немов темні птахи, що залишають мідний слід на тлі розгораючогося заходу сонця. У той момент було видно, як кожна стріла знаходила свою ціль і вражала ворога, що намагався прорватися крізь ряди. І знову, і знову, звук арбалетного пострілу лунав над полем бою, немов передвістя смерті. Вороги, що чули цей звук, затримували подих, адже кожна стріла була смертельною. Вони знали, що навіть якщо вони на мить відвернуться, немає місця, де вони могли б сховатися від безжальної сили арбалетного вогню. Кожен постріл був не просто відлунням битви, а як грім, що оголошував про безповоротне наближення їхнього кінця.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тінь корони, RIV», після закриття браузера.