Читати книгу - "Ключ до майбутнього., Андре Буко"

Я повернувся до своєї кімнати, вмостився зручно у кріслі й натиснув сенсор на першому носії бази даних. Переді мною з'явився віртуальний напис:

"База даних: Пілотування цивільних космічних кораблів – розширена. Завантажити?"

Майже не замислюючись, я підтвердив завантаження. Переді мною з’явився короткий опис бази: близько сотні космічних апаратів, від реактивного ранця до малих вантажних кораблів, а також ще пів сотні атмосферних флаєрів і спідерів. Список вражав, і навіть усвідомлення того, що це лише теорія, змушувало мене відчувати захоплення. Прогрес бар наповнювався повільно, але впевнено.

Я оглянув інші носії. Серед них були бази:

Навігація.

Карти зоряних систем.

Технік космічних кораблів малого класу.

Лінгвістика.

Всі вони були першого рівня — базового, і їх можна було завантажити одночасно. Я поставив їх на вивчення та вирушив у зал для медитацій.

Медитація стала моїм способом відновлення сил, але паралельно, у весь час я мав за мету — встановити зв’язок із Поводирем. Цього разу, закривши очі, уявив зелений вогник усередині свого тіла. За якийсь час, моя свідомість відділилася від фізичного тіла, і я опинився поруч із собою, як і минулого разу в медкапсулі, коли впав у кому. У моєму тілі, я бачив зелене сяйво симбіонта, а навколо — тонкі потоки енергії, що вливались у мене і в нього.

Це видовище заворожувало. Воно пояснювало, чому я так швидко відновлююсь, і одночасно поставило багато запитань. Я голосно промовив:

— Поводир.

Кімната наповнилась білим світлом, і за мить я опинився в безмежному білому просторі. Теріанець стояв переді мною, незворушний і величний.

— Ти мене кликав, землянине? — запитав він своїм спокійним голосом.

— Так, я маю кілька питань, — відповів я.

— Я слухаю, — кивнув він.

— Що це за енергія навколо мого тіла, яку поглинає симбіонт, і чому я її не бачу в звичайному стані?

— Це енергія всесвіту, — почав Поводир. — У тебе немає органів здатних помітити її. Вона є силою і водночас відповідальністю. Завдяки їй можна здійснювати неможливе. Але її треба навчитися контролювати. Я бачу, що ти вже став сильнішим і витривалішим.

— І як мені нею керувати?

— Не поспішай, землянине. Всьому свій час, — відповів він, зберігаючи ту саму незворушність.

Я на мить задумався, а потім запитав:

— Що ви знаєте про машину часу і речовину, на якій вона працює?

— Машина часу була частиною проекту "Ключ", але цим займалась інша група вчених. Щодо речовини, це інфініум. Його немає у вашій галактиці.

— Це я знаю, — перебив я.

Він похитав головою:

— Стільки метушні... Інфініум був добутий з астероїда, що прилетів з іншої галактики. Залишки цього астероїда були сховані моїм народом, але де саме, я не знаю. Можливо, відповідь знайдеш там, де виявили машину часу.

Я хотів ще запитати, але Поводир підняв руку, зупиняючи мене:

— На сьогодні досить.

Він розвернувся й зник.

Я раптово опинився знову у кімнаті для медитацій. Поряд з моїм тілом була Ліе. Вона мовчки чекала біля дверей. Мені залишилося, лише повернутись до свого фізичного тіла.

— Щось сталося? — запитала вона, коли я відкрив очі.

— Ні, все гаразд, — відповів я, але в голові ще вирувала маса думок і нових запитань.