Читати книгу - "Королівство Крижаного Полум'я. Частина 1 - Обрана, Svitlana Anosova"

Глава 25: Страх перед драконом

Вільям стояв біля вікна, спостерігаючи за світанком, коли перші промені сонця проривалися крізь хмари. Його думки були тяжкими, мов холодний вітер, що віяв крізь шпарини у старому кам’яному замку. Він знав, що цей день може змінити все.

Позаду нього стояла Міневра, її руки були стиснуті в кулаки. В її очах палахкотів вогонь — не просто гнів, а відчайдушна рішучість.

— Міневра, — сказав він, не повертаючись до дружини. — Я не можу ризикувати нашими дітьми. Якщо ми звернемося до магії, ми відкриємо двері, які були закриті ціною життів двох драконів. І якщо вони відчиняться знову… ніхто вже не зможе їх зачинити.

— Але що ще ми можемо зробити? — її голос тремтів, але не від страху, а від люті. — Ервін — жорстокий дракон! Він не такий, як люди, Вільяме. Він не знає ні жалю, ні страху. Дракони не вміють співчувати! Вони сильні, хитрі, холоднокровні.

Вона зробила крок ближче, її очі блищали в напівтемряві.

— Ми не знаємо, що він зробить з Августою. Він узяв її, як здобич. Як гарантію власної влади! Хіба ти не бачиш, що він лише грає за своїми правилами? Він не запропонував переговорів, не намагався домовитися, а просто оголосив її своєю дружиною!

Вільям зітхнув.

— Це закон, Міневро. Вони завжди так роблять.

— Закон? — її голос зірвався, і вона з силою вдарила долонею по різьбленому краю столу. — Це не закон, це насильство! Він забрав нашу доньку, не питаючи ні її, ні нас! І ти називаєш це законом?

Її груди важко здіймалися від гніву.

— Він тиран, Вільяме. Він безжальний у переговорах, він не знає, що таке пощада. Подумай, скільки королів і правителів пали перед ним, тому що вони не могли протистояти силі дракона? Скільки земель стали холодною пусткою, бо їхній володар не скорився?

Вільям мовчав. Він добре знав, про що вона говорить.

Ервін не просто був королем. Він був драконом, а дракони не жили за людськими правилами. Вони не знали страху, бо ніхто не міг їм загрожувати. Вони не знали милосердя, бо їм ніколи не доводилося просити про нього.

Дракони брали те, що хотіли.

— Ти пам’ятаєш, що сталося з тими, хто намагався йому суперечити? — Міневра продовжувала, її голос став тихішим, але в ньому чулася загроза. — Він не дає другого шансу. Він не прощає. Його вороги зникають без сліду, їхні міста стають порожніми, їхні землі — мертвими. І ти хочеш довірити йому нашу доньку?

Вільям стискав пальці у кулак.

— Я не хочу цього, — тихо промовив він. — Але якщо ми відкриємо ті двері… Якщо ми використаємо магію…

— Магія була створена не для того, щоб стояти без діла, — її очі засвітилися рішучістю. — Вона може допомогти нам повернути Августу.

— А якщо вона принесе ще більшу загрозу?

Міневра підійшла ближче.

— Якщо ти не допоможеш мені, я зроблю це сама, — її голос був крижаним, наче сам Північний замок. — Я не дозволю, щоб моя донька залишилася у владі дракона, навіть якщо для цього доведеться піти на крайні заходи.

Вільям довго дивився на дружину. Він бачив у її очах той самий вогонь, який палахкотів у ньому. Вона була готова на все.

І він знав, що не може залишити її саму у цьому рішенні.

— Я з тобою, — нарешті сказав він. — Але ми повинні бути обережними. Якщо все піде не так, як ми плануємо…

Він не договорив.

Вони обоє знали, що шлях попереду буде сповнений ризику й невизначеності.

Але заради своєї доньки вони були готові на все.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍