Читати книгу - "Sector C, Sancho Pansa"

Макс стиснув губи, але зрештою кивнув.

 Гаразд. Але якщо він дійсно на нашому боці? Якщо він просто зробив, що вважав за потрібне?  Тоді він сам нам це доведе, — відповів Влад, розвертаючись до будинку.

Даня кинув останній погляд на нічну вулицю й зітхнув.

 Сподіваюся, ми не зробимо дурниць.

Вони мовчки повернулися назад, а Макс кинув ще один довгий погляд на двері кімнати, де спав Саня.

    Наступного ранку поки всі спали, Саня прокинувшись приготував всім поїсти і вийдучи на вулицю почав з кимось говорити по телефону. Даша почувши, як хтось говорити, прокинулась і пішла на шум. На кухні стояли тарілки з їжею а на вулиці стояв Саша розмовляючи з кимось по телефону. Дівчина не хотіла, але підслухала хлопця, почувши того чого не хотіла. Даша завмерла в дверях, ховаючись за стіну. Саня стояв спиною до неї, тримаючи телефон біля вуха, і говорив тихим, майже ніжним голосом.

 Все добре… Ні, не хвилюйся… Я справлюся.

Він слухав відповідь на тому кінці, кивнув і посміхнувся.

 

 Так, я їм добре… Ні, ніхто не скаржиться… Так, звичайно, я подзвоню ще…

Даша ледь чутно зітхнула. “Мабуть, якась дівчина”, — промайнуло в голові. Вона хотіла було піти далі, але щось зупинило її. Вона стояла ще кілька секунд, ловлячи кожне слово.

 Я теж тебе люблю… Бережіть себе…

Даша скривилася, відчувши неприємний укол десь у грудях. “Яка мені різниця? Хай говорить з ким хоче”. Вона розвернулася і тихо пішла назад у кімнату. Але щойно вона лягла, її не відпускало дивне відчуття. Хто це був? Чому вона взагалі про це думає? “Це не моя справа”, — сказала вона собі, але серце стукало швидше, і десь у глибині душі відчувалася дивна, незрозуміла тривога. Саня залишався на терасі, дивлячись на сонце, що піднімалося над містом.

 Так, мам… Я знаю…

На тому кінці мама щось говорила, а він лише слухав, стискаючи телефон міцніше.

 Обіцяю… Сестричці передай, що я її люблю. Да і тата з братом теж.

Він провів рукою по обличчю, ховаючи втому.

 Все буде добре… Ми скоро зустрінемося.

Він закінчив розмову, опустивши телефон. Вдихнув повітря, заплющив очі. Але чомусь у грудях було важко.

    Після розмови хлопець зайшов назад в дім. Зайдучи на кухню він почав їсти, під час цього в кухню зайшла Даша. Хлопець здивовано запитав:

О, а чому ти так рано встала? Та просто захотіла так, - відповіла дівчина грубим голосом. Ем, щось сталося, чому розлючена? – Запитав він кусаючи хліб. Нічого… Просто погано посапала, - відповіла вона сівши за стіл. Добре, але якщо щось станеться говори мені я завжди підтримаю і допоможу, - відповів хлопець з теплою усмішкою на обличчі.

Глянувши на щиру усмішку хлопця, дівчина також почала усміхатися. Поки дівчина їла, хлопець прибрав свій брудний посуд, помивши його він взяв блокнот і пішов на терасу, де всівся на крісло качалку. Відкривши блокнот він дістав ручку і почав, щось писати. Даша в свою чергу дістала телефон, на екрані було одне повідомлення від Макса: «що там у вас?», дівчина закотила очі відповіла:

«В кого це у вас?» - відповіла йому дівчина.

«Ну в тебе і Саші»

«Про що розмовляли?» - написав Макс.

«Ні про що» - написала йому дівчина відклавши телефон в сторону.

Що ти така нервова з самого ранку? – запитав Саша стоячи позаду дівчини. Ой, ти ж був на вулиці, - злякавшись сказала вона. Був але ідей немає, - відповів він почухуючи голову. Які ідеї? – запитала вона. Нам сьогодні потрібно буде виконати поручення Донни Луни, і виконувати їх ми будемо по групах, я ось сиджу підбираю, як буде краще, - відповів він притираючи очі. Так може я тобі допоможу, - сказала дівчина сівши ближче, - яке буде завдання? Я і сам не знаю.

Після цих слів дівчина глянула на нього і почала сміятися. Хлопець не зрозумівши її запитав:

Що смішного? Та нічого, я гадала ти вже задачі знаєш наші, - сказала вона витираючи сльози, - а тут навіть ти не знаєш.

Хлопець тільки закотив очі, після чого закрив блокнот і пішов у спальню. Даша сиділа на кухні, покручуючи ложку в руках і дивлячись у вікно. Сонце вже піднялося, на вулиці поступово прокидалося місто, але всередині неї все було дивно тихо. Вона думала. Хотіла щось запитати, але не знала, як правильно це зробити. Нарешті, зітхнувши, вона встала і попрямувала до спальні Сані. Постукала у двері, але відповіді не було. Обережно відчинила і зазирнула всередину. Саня лежав на ліжку, втупившись у стелю, але, почувши її, підняв голову.

 Не спиться? — запитала вона, сідаючи на край ліжка.  Та якось не дуже, — зітхнув він.

Настала пауза.

 Пам’ятаєш, як ми вперше вирушили в цю подорож? — усміхнулася Даша.

Саня закотив очі.

 Як же я можу забути…

Вони почали згадувати всі моменти — смішні, страшні, сумні. Як ховалися від небезпеки, як жартували, як злилися один на одного, як доводилося приймати важкі рішення. Час летів непомітно, і на мить їм навіть здалося, що все це лише звичайний спогад з життя, а не реальність, яка ще не закінчилася. Але в певний момент Даша замовкла і подивилася на Саню.

 Слухай, а з ким ти говорив сьогодні вранці?

Саня відразу відвів погляд, ніби не знав, як відповісти. Було видно, що це питання застало його зненацька. Він потер шию, трохи насупився, а потім раптово посміхнувся.

 Мама і сестра.

Даша кліпнула. Вона хотіла щось сказати, але слова не йшли. Просто кивнула, мовчки піднялася і вийшла з кімнати. Коли вона йшла коридором, їй назустріч вийшла Маша.

 Ти що, привид побачила? — жартівливо запитала вона, але Даша нічого не відповіла, просто пройшла повз, заглиблена в свої думки.