Читати книгу - "Рухаючись по лезу. Книга 2, Мара Найт"

Роуз повільно простягнула руку й узяла пістолет, який їй передав Рікардо. Вона відчула його вагу в долоні, холодний метал, що здавався чужим, але водночас знайомим. Її серце билося швидше, та обличчя залишалося непроникним.

— Ти вагаєшся, — промовив Рікардо, спостерігаючи за нею.

Роуз підняла погляд і зустрілася з його очима. Вона знала, що будь-яка невпевненість може її видати.

— Я просто хочу знати, за що він зрадив, — відповіла вона, холодно розглядаючи чоловіка перед собою.

Рікардо усміхнувся.

— Хороше питання. Але іноді відповідь не має значення.

Він зробив крок ближче, стоячи тепер зовсім поруч. Його запах змішався з металевим присмаком крові в повітрі.

— Покажи, що ти одна з нас, Роуз, — його голос був м’яким, майже спокусливим.

Вона зробила глибокий вдих. У неї була зброя не тільки в руці. Під сукнею, на стегні, залишався її власний пістолет. А ще — кинджал. Про це ніхто не знав.

Варіантів було кілька. Вистрілити, щоб довести лояльність? Відмовитися і викликати підозру? Або ж знайти третій вихід…

Вона підняла пістолет і навела його на чоловіка. Її палець повільно ліг на спусковий гачок.

Але в останню секунду Роуз різко розвернула зброю й навела її прямо на Рікардо.

— Можливо, тепер відповідь має значення? — холодно запитала вона.

Напруга в повітрі була нестерпною. Рікардо не ворухнувся, але його погляд змінився — у ньому з’явилося щось небезпечне, схоже на цікавість, змішану з викликом.

— Ти б не наважилася, — прошепотів він, повільно підіймаючи руки, наче здавався. — В тебе є план, правда?

Роуз зберігала рівний подих, хоча серце шалено гупало в грудях.

— А якщо і так? — її голос був спокійним, холодним.

Рікардо зробив крок ближче, і пістолет у її руках злегка тремтів.

— Якщо ти збираєшся стріляти, стріляй. Якщо ні — давай поговоримо, як дорослі люди.

Його тон був надто впевненим, надто спокійним для того, хто мав дуло пістолета, направлене прямо в серце.

Роуз розуміла: якщо натисне на гачок зараз, у неї буде лише кілька секунд, щоб діяти далі, перш ніж його охорона зреагує. Але якщо не натисне, вона може отримати щось важливіше — інформацію.

Вона різко видихнула й опустила зброю.

— Гаразд, говорімо, — сказала вона, віддаючи пістолет назад.

Рікардо усміхнувся.

— Ось і добре. А тепер ходімо, я маю тобі щось показати.

Він жестом запросив її слідувати за ним.

Роуз знову відчула холод металу від прихованого кинджала під сукнею. Вона не могла повністю довіряти йому. Але могла хоча б зробити вигляд, що готова грати за його правилами… поки це їй вигідно.

Роуз повільно рушила за Рікардо, її підбори ледь чутно клацали по бетонній підлозі. Склад був величезним, темним і пахнув старим металом та бензином. Лише кілька ламп миготіли під стелею, відкидаючи довгі тіні.

— Ти привів мене сюди не просто так, — промовила вона, уважно спостерігаючи за ним.

Рікардо зупинився біля старого дерев’яного столу, на якому лежало кілька папок і карт із позначками. Він кинув на неї хитрий погляд.

— Ти ж шукаєш правду? Тоді слухай уважно.

Він узяв одну з папок і відкрив її, витягнувши кілька чорно-білих фото.

— Це тіла тих, кого ви недавно знайшли. Два чоловіки, один стоматолог, інший… сам знаєш хто.

Роуз напружилася.

— До чого ти ведеш?

Рікардо підняв одне з фото, де на тілі жертви був знайомий вирізьблений хрест.

— Ти справді думаєш, що це справа рук мого батька? — Він нахилив голову. — Чи, може, когось іншого?

Вона пильно вдивлялася в нього, намагаючись розгадати, що він має на увазі.

— Ти хочеш сказати, що не ваш клан причетний до цих убивств?

Рікардо посміхнувся і схрестив руки на грудях.

— Я хочу сказати, що, можливо, у тебе є ворог, якого ти ще не бачиш. І він значно ближче, ніж ти думаєш.

Роуз стиснула пальці в кулак.

— Якщо ти щось знаєш, говори прямо.

Рікардо підійшов ближче, його голос став низьким.

— Я скажу. Але не безкоштовно. Ти готова заплатити свою ціну за правду?

Рікардо обійшов її, його кроки відлунювали в тиші складу. Він зупинився прямо позаду неї, його дихання було теплим на її шиї, а голос — відчутно низьким.

— Можливо, я хотів би притиснути тебе до цієї стіни, — він злегка торкнувся її плеча, — і поцілувати. Ммм... ось моя ціна за правду.

Роуз відчувала, як її серце стискається, але вона не давала цьому виявитися. Натомість, вона вміло зберігала спокій, намагаючись перебороти свої емоції. Вона тихо засміялася, але в її голосі була нотка спокуси, яку вона вже навчилася використовувати в таких ситуаціях.

— І якщо я погоджусь? — промовила вона, обертаючись до нього, їхні погляди знову зустрілися.

Рікардо посміхнувся, відчуваючи її зміни у поведінці, але не зупинявся. Він зробив крок ближче, його рука мимоволі піднялася до її обличчя, а пальці ніжно торкнулися її щоки.

— Якщо ти погодишся, то я дам тобі всю правду, — його погляд був повен виклику. — Але пам'ятай, що ця гра має свої правила.

Роуз відчула, як його слова викликають у ній певну напругу. Вона знала, що зараз не повинна йти на повну гру, але їй потрібно було, щоб він розкрив більше, тому вона вирішила використати його бажання.

— Я знаю, як грати за твоїми правилами, — відповіла вона, повільно роблячи крок до нього, її рухи були спокійними, але впевненими. — Давай пограємо, Рікардо.

Її слова прозвучали, як запрошення.

Рікардо обережно притягнув Роуз до себе, його дихання ставало все важчим. Він дивився їй в очі з інтересом, немов вивчаючи кожен її рух.

— Ти не боїшся, Роуз? — його голос став глибшим, наче виклик. — Не боїшся грати з вогнем?

Роуз відповіла поглядом, її серце билося швидше, але вона не показала страху. Вона посміхнулася, навіть трохи зухвало.

— А ти не боїшся зіграти з ним, Рікардо? — її слова прозвучали так, ніби вона знала, на що йде.

У наступну мить його руки, які раніше обережно обіймали її, перемістилися до її стегон, торкаючись сукні. Роуз відчула, як його пальці знаходять контури її зброї. Її кинджал був добре захований, але він точно знайшов його.

— Ммм... цікаво, — прошепотів Рікардо, обережно проводячи пальцем по руків’ю кинджала. — Я думав, що тут більше ніж просто красива дівчина.

Роуз злегка посміхнулася, відчуваючи, як його погляд змінюється на більш обережний, зацікавлений.

— Ти дивуєшся, але це лише частина моєї гри, — сказала вона, не зводячи погляду з нього. В її голосі звучала впевненість.

Рікардо тихо засміявся, відпустивши її на мить, і подивився в її очі, ніби вимірюючи, що вона робитиме далі.

— Справжня гра почнеться, коли ти сама вирішиш, чого хочеш, — сказав він. — І якщо ти готова, ми продовжимо.