Читати книгу - "Там, де пахне мигдалем , Syringa"

— Ні, схоже, я помилялася, — знизала плечима Аня.

Лілі усміхнулася:

— Ну і добре. Бо якщо він справді тобою захопився, то міг би знайти більш нормальний спосіб, ніж просто мовчки стояти навпроти магазину.

Аня усміхнулася у відповідь, хоча в її думках усе ще лишався тонкий слід непевності. Але що б це не було, воно залишилося позаду. Час рухатися далі.

Суботній ранок почався з аромату свіжозвареної кави та теплого світла, що пробивалося крізь фіранки. Аня потягнулася, повільно приходячи до тями після насиченого робочого тижня. Нарешті вихідні.

Вона розклала перед собою список справ і твердо вирішила, що сьогодні присвятить день генеральному прибиранню. Давно було потрібно розібрати гардероб, освіжити кімнату, витерти пил із кожного куточка.

Почала з розбору шафи. Деякі речі однозначно потрібно було віддати або викинути. Аня критично оглядала сукні, які не носила вже роками, і зітхала, відкладаючи їх убік.

Потім взялася за миття підлоги, після чого квартира наповнилася свіжим запахом лимонного миючого засобу. Пилосос гарчав, неначе протестував проти її активності, а ганчірка в руках Ані вправно стирала сліди буденності.

Кухня також потребувала уваги. Вона ретельно вимила плиту, витерла полиці, перебрала продукти в холодильнику. Тепер усе було на своїх місцях, а кухня ніби засяяла новими барвами.

До вечора Аня з приємною втомою впала на диван, тримаючи в руках чашку зеленого чаю. Вона озирнулася навколо — квартира нарешті виглядала так, як їй подобалося: чиста, затишна, наповнена свіжістю.

Задоволена собою, вона ввімкнула улюблений серіал і дозволила собі розслабитися. Завтра був ще один вихідний, і його можна було провести без поспіху, насолоджуючись заслуженим відпочинком.

Аня зосереджено задивилася на цікавий момент серіалу, як телефон завібрував. Повідомлення від Каміля. Вона одразу потягнулася за телефоном, але, відкривши чат, побачила лише коротку фразу:

“Каміль видалив повідомлення.”

Аня насупилася. Що це було? Вона відразу написала:

— Що ти там написав і видалив?

Каміль відповів швидко, ніби чекав її реакції:

— Ой, та нічого важливого. Випадково написав не туди.

Аня скептично примружилася. Випадково? Куди ще він міг написати? І що там було такого, що довелося видаляти?

— Каміль, я ж бачила, що ти щось писав. Кажи вже, — відправила вона, супроводивши повідомлення смайлом із підозрілим поглядом.

Але Каміль, як завжди, ухилився від прямої відповіді:

— Просто дурниця, не звертай уваги. Може, я хотів написати щось цікаве, а потім передумав, — додав він підморгуючий смайлик.

Аня закотила очі. Він любив такі ігри, змушуючи її гадати й підбурюючи цікавість. Але цього разу їй дійсно було цікаво.

— Гаразд, але ти ж розумієш, що тепер я про це думатиму?

— Саме на це я і розраховував, — відправив він смішний стікер.

Аня посміхнулася, але десь у глибині душі все одно залишилося відчуття, що він щось не договорює.

Аня зручно вмостилася на дивані, втупившись у екран ноутбука. Серіал ішов уже третю серію поспіль, але вона майже не стежила за сюжетом. Її думки все ще крутилися навколо загадкового видаленого повідомлення Каміля.

Він же нічого їй не сказав. А може, і не мав сказати.

Аня поставила серію на паузу й задумливо відклала ноутбук убік. Напевно, у нього хтось з’явився.

Що ж, це було б цілком логічно. Каміль ніколи не говорив їй про якісь конкретні плани щодо них. Він не казав, що чекає її, не клявся у вірності, не будував ілюзій. Були приємні моменти, були теплі слова, але нічого визначеного.

Аня потерла скроні. Чому це взагалі її турбує?

Адже він не обіцяв їй нічого.

Вона не мала жодного права вимагати від нього пояснень. Не мала права засмучуватися чи ображатися. Але десь у глибині серця неприємний холодок уже розливався по тілу, ніби хтось відкрив вікно в зимову ніч.

— Тільки не починай знову накручувати, — пробурмотіла вона собі під ніс.

Але факт залишався фактом. Каміль щось написав. Каміль видалив це повідомлення. І Каміль не захотів пояснити, що це було.

Аня зробила глибокий вдих.

— Та нехай уже буде як буде, — сказала вона, знову натискаючи “play” на серіалі.

Але цього разу серія так і залишилася на фоні. Її думки були зовсім в іншому місці.

Аня зітхнула й узяла телефон. Треба якось відволіктися. Вона відкрила Instagram і почала бездумно гортати стрічку — відео з котиками, смішні моменти з фільмів, блогери, що ділилися своїм ідеальним життям.

Але за кілька хвилин це її знудило. Пальці самі собою набрали у пошуку ім’я Каміля.

Його профіль був таким же, як і завжди: мінімум особистого, багато фотографій з подорожей, роботи, друзів. Аня почала гортати старі фото. Ось він у горах, ось на конференції, ось фото з колегами за чашками кави. Вона зупинилася на знімку, де Каміль стояв на фоні моря, усміхнений і засмаглий. Це було зроблено ще влітку.

Вона машинально провела пальцем далі. На останніх фото він був у Австрії. На деяких він був один, на інших — з людьми, яких вона не знала.

Аня зосередилася на одному з недавніх кадрів. Каміль сидів у ресторані, а поруч із ним у кадр потрапила жіноча рука, що тримала келих вина.

Відчувши, як серце стислося, Аня спробувала заспокоїти себе. Це могла бути колега, подруга, просто випадкова знайома.

Але всередині вже зароджувалася підозра.

Вона примружилася, намагаючись роздивитися деталі. Хто ця жінка? Чому Каміль не прибрав цей кадр, якщо знає, що вона може це побачити?

Аня відчула, як всередині піднімається хвиля роздратування, але швидко відігнала ці емоції.

— Перестань, — прошепотіла вона собі. — Ти нічого не знаєш. Не вигадуй зайвого.

Але тривога вже пустила коріння.

Аня застигла, вдивляючись у екран телефону. Вона перегортала сторінку Каміля, намагаючись знайти хоч якийсь натяк на іншу жінку, яка могла б пояснити його дивну поведінку. Але жодних підозрілих фото. Жодного доказу того, що в його житті хтось з’явився.