Читати книгу - "Там, де пахне мигдалем , Syringa"

І раптом вона побачила дещо, що вибило з голови всі думки про можливу суперницю.

На старому фото, зробленому в одному з клубів Будапешта, Каміль сидів за столиком з другом. Спершу нічого особливого—звичайний знімок з вечірки. Але, коли Аня вдивилася уважніше, її серце пропустило удар.

Це був він.

Той самий чоловік, що тижнями стояв біля магазину, мовчки спостерігаючи за нею.

Аня відчула, як її спина похолола. Вона збільшила зображення—жодних сумнівів. Ті ж виразні риси обличчя, та ж байдужа, навіть трохи насторожена постава. На фото він сидів трохи відкинувшись назад, тримаючи в руках склянку з напоєм, а його погляд був зосереджений на чомусь за кадром.

Вона перевела очі на підпис:

“Гарна ніч у чудовій компанії!”

Жодних тегів, жодних згадок про присутніх. Вона швидко прогорнула коментарі—нічого важливого, лише жарти друзів.

Їй стало не по собі.

Якщо цей чоловік друг Каміля, що він робив у Будапешті? І чому він цілими днями з’являвся біля її магазину?

Аня поклала телефон на стіл і глибоко вдихнула. Це не могло бути випадковістю.
 

Аня застигла, усвідомлюючи цей раптовий здогад. Всі шматочки нарешті склалися в єдину картину.

Чоловік зник одразу після того, як вона розповіла про нього Камілю. Каміль, який зазвичай був уважним до деталей, навіть не спробував розпитати її більше, не запропонував знайти якесь рішення. Він просто відмахнувся, сказавши, що Будапешт—спокійне місто.

Але тепер це здавалося підозрілою байдужістю.

Аня згадала, яким Каміль був ревнивим і турботливим. Він ніколи не запитував прямо, але вона відчувала, як його напружувала сама думка, що у неї може бути хтось інший. І ось тепер, здається, він знайшов спосіб отримати відповідь без прямих запитань.

«Тобто він… він попросив свого друга простежити за мною?»

Аня відчула, як всередині щось защеміло. Вона навіть не могла зрозуміти, що саме її зачепило більше—сама ситуація чи той факт, що Каміль не довіряв їй настільки, що вдався до таких методів.

Це було дурно. Абсурдно.

Вона уявила, як Каміль і його друг обговорюють її, вирішуючи, чи «чесна» вона перед ним. І від цієї думки їй стало неприємно.

З іншого боку, чи справді це було так критично? Каміль далеко, їхні стосунки розвиваються на відстані, і, можливо, він просто не знайшов іншого способу заспокоїти свої сумніви.

Аня провела рукою по обличчю. Вона не знала, як до цього ставитися.

Образитися? Посміятися з цього? Зателефонувати Камілю і влаштувати сцену?

Вона глибоко вдихнула.

Ні. Вона поки що нічого не скаже.

Аня задумливо кусала губу, дивлячись на екран телефону. Це був Каміль—зі своїми ревнощами, дивними ідеями та абсолютно нелогічними вчинками. Але він не був поганою людиною. Просто трохи… дивакуватий.

«Ну що мені з тобою робити?»—подумала вона, ледь помітно посміхнувшись.

Образитися? Влаштувати серйозну розмову? Проігнорувати?

Ні, залишати це просто так не варто. Він має зрозуміти, що це було нерозумно. Що вона все знає.

Аня перевела погляд на повідомлення від Каміля. Він саме писав щось про свій день, ніби нічого не сталося.

Вона задумливо набрала відповідь:

— Каміль, а у тебе бувають друзі, які поводяться дуже дивно?

І перш ніж він встиг відповісти, вона додала ще одне повідомлення:

— Наприклад, ті, які без особливої причини тиняються біля одного й того ж магазину цілий тиждень?

Тепер залишалося чекати.

Аня закотила очі, побачивши відповідь Каміля:

— Ти ж не про мене? Я теж колись крутився біля тебе, пам’ятаєш? Тільки тоді мене ще звали містер Магніт!

Він знову жартує. Як завжди.

Ну що ж, раз він такий безтурботний, треба його провчити по-іншому.

Аня вдумливо дивилася на екран. Просто влаштувати сцену? Ні, це занадто передбачувано. І він знову все зведе до жартів.

Зробити вигляд, що не помітила? Теж не варіант.

Вона усміхнулася. Ідея була чудова.

Аня вирішила трохи погратися.

— До речі, тут один хлопець виявляв до мене інтерес. Дуже наполегливий, навіть хотів запросити на каву. Але він якось раптово зник. Може, хтось налякав його?

Вона уявила, як Каміль читає це повідомлення, і їй навіть стало трохи смішно.

Аня відкинулася на подушки, чекаючи відповіді.

Каміль не встиг і відкрити повідомлення, як на екрані Ані висвітилося його ім’я. Він телефонував.

— Що ти маєш на увазі? — замість привітання кинув він, і в його голосі відчувалася і злість, і стурбованість.

Аня ледве стримувала сміх. Вона уявила, як Каміль зараз нервово ходить туди-сюди, стискаючи телефон у руці, і це лише додавало їй настрою.

— Ну, ти пам’ятаєш того чоловіка, що за мною спостерігав? Виявляється, він просто так проявляє інтерес до жінок, — почала вона невимушено.

— Що? — голос Каміля став різкішим.

— Ну, він наполегливо кликав мене на каву, просив номер телефону…

— Що? — повторив Каміль, тепер уже майже гаркаючи.

Аня відчула, як він напружився по той бік слухавки, і ледве стрималася, щоб не розсміятися вголос.

— Але ти не хвилюйся, я йому одразу сказала, що в нього немає шансів. Адже моє серце зайняте.

Каміль видихнув, але його злість нікуди не поділася.

— І що він відповів?

— Сказав, що все одно завоює мене.

Настала тиша. Аня уявила, як зараз Каміль стискає зуби і стискає кулак. Вона вже збиралася визнати, що пожартувала, але Каміль випередив її.

— Назви мені його ім’я.

— Ой, та я вже й забула, — недбало відповіла Аня.

— Як він виглядав?

— А це вже не важливо, він зник, — додала вона з ноткою загадковості.

Каміль ще кілька секунд мовчав, а потім сказав тихо, але дуже серйозно:

— Якщо він ще раз до тебе підійде, одразу скажи мені.

— Камілю, ти ревнуєш?

— А тобі подобається, коли я ревную?

— Можливо, — хихикнула Аня.

— Який же ти демон, — пробурмотів він, і хоча він ще був злий, Аня відчула, що ця розмова його розвеселила.

Після цієї розмови Аня ще якийсь час сміялася, навіть уголос. Вона сиділа на дивані, притискаючи телефон до грудей, і не могла позбутися широкої усмішки. Каміль так розлютився, що навіть забув про свою звичну стриманість. Його голос був наповнений емоціями – ревнощами, здивуванням, роздратуванням і навіть певною панікою.