Читати книгу - "Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер"

–Тобто їм байдуже, що хтось помре?

–Їм цікаво як вийшло адаптувати цей момент не лише в АСС, а і у реальності. Алгоритм занадто складний для їх розуміння, навіть ШІ, що генерує випадкові змінні і технічні сценарії, не може розібратись.

–Тож вони не просто хочуть чиєїсь крові, а й подивитись як саме її випустять?

–Так. Стамп хоче володіти знаннями, як це автоматизується. Що робитиме в цей час програма костюмів, в яких ми зараз. Чи зупинить він серце, чи викачає повітря з легень.

–Чи виплюне мене і заріже заточкою.

Патрик дозволив собі стримано всміхнутись.

–Мені здається ти просто настільки віриш в реальність своєї смерті в симуляції, що шокований організм бере і вмирає.– замислився Адам.

–Можливо і так.– знизав плечима Патрик.–Але те, що ми робимо зараз, якраз для того, щоб вони не мали змоги це дослідити.

–Чому?

–Уяви скількох не надто зручних для себе людей вони зможуть знищувати, прикриваючись випадковим серцевим нападом?

–Ну, не знаю…Якщо щоразу хтось вмиратиме після симуляції – продажі явно впадуть.

Патрик засміявся.

–Слушно.

–То тут буде щось ще крім нашого гіперболізованого почуття провини?

–Я думаю, вони лишили побічний сюжет, принаймні кілька ключових реплік задля створення логічного завершення точно є. Проблема в тому, що ми відійшли від сюжету розділившись на чотири сюжетні лінії, кожен з вас проходить свою.

–З нас? А ти типу поза клубом?

Патрик знизав плечима.

–Я уникаю своєї, йду в її напрямку, але не заходжу.

–Круто, якби ми всі могли так робити.

–Мені здається навіть попри біль, ти радий був зустріти своїх близьких.

Адам мовчки кивнув. Йому складно давались пояснення власних почуттів. Патрик розумів, тому не тиснув.

–Розкажи мені план. –змінив тему Адам.– Бо я не зовсім розумію, що нам робити.

–Ну, спершу ми маємо знайти інших. У мене є кілька варіантів і ми саме до них рухаємось. Далі важливо тримати всіх якнайдалі від основних коридорів, бо є шанс знову потрапити у активну фазу нейросенсорної моделі проєкції.

–Нейро чого?

–Це ті ілюзії які ти проходив певний час тому. Вони такі глибинні бо взяті з твоїх власних спогадів, найбільш тригерні з них лягають у таку модель.

Адам мовчки кивнув. Далі рушили мовчки. Вони просувались темними провулками ще певний час, доки Патрик не спинився, щоб пролізти під залізним ланцюгом. Він підіймався іржавими металевими сходами, Адам поспішав за ним.

–Нам, що сюди?

Патрик мовчки кивнув, торкнувшись ручки дверей.

–Схоже на вхід до якогось притону.– покосившись на двері, хмикнув Адам.

–Не гемблюй. В цьому проклятому місці, будь-які двері – вже радість.

Вони увійшли всередину і опинились прямо за спиною Лів.

–Скарлет має бути недалеко, рухайся тільки правого боку. Я поки заберу Лів і знайду Аарона.

Повторювати  Адаму не було потрібно, він одразу ж рушив правою стежкою.