Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

саме), він водночас виконував свій Т. М.-проект – роботу, в якій ілюстрував моменти шістдесяти найкращих тенісних поєдинків, зіграних ним проти Фергюсона за останні два роки, адже Говард був одним із тих щасливих індивідів, що з однаковою легкістю оперували словами й образами, і він був радий перебувати в обох царинах одночасно, а поза перекладом і малюванням його головною метою цього літа було проведення максимальної кількості часу з Моною Велтрі, подругою дитинства з Бретлборо, котра останнім часом зросла до статусу подруги, коханки, інтелектуального співрозмовника й потенційної дружини. До того як розпрощатися в Принстоні наступного дня після фінальних змагань, Говард витягнув з Фергюсона обіцянку двічі або тричі приїхати до Вермонту на тривалий час.

Біллі завершував свій довгий роман на чотириста сторінок і планував видати «Душі неживих предметів» до середини серпня. Рон і Пег Пірсони очікували первістка, а Рон, Енн та Льюїс, котрі обговорювали свою ідею понад рік, знайшли заможного мецената в особі колишньої дружини першого чоловіка матері Енн, що мала допомогти їм відкрити нове видавництво «Метушня», невелику компанію, яка мала видавати щороку шість – сім книжок у твердих палітурках стандартного формату, прошитих нитками і з традиційним типографським шрифтом, надрукованих на тих ще машинах, які штампували книжки для інших нью-йоркських видавництв. Мімеодрук був далекий від досконалого, та альтернативних рішень було мало, бо дехто зі збіднілих авторів із нижнього Манхеттена вже вирахував, де знайти кошти.

Щодо Селії, то вона також збиралася провести літо в Массачусетсі разом із Ноєм, Емі й Лютером, не в буквальному сенсі разом, проте в селі Вудз-хол, розташованому на кінці західного півострова Кейп-Коду, і працювати стажером Океанської біологічної лабораторії. Об’єктами досліджень стануть не пацюки, як передбачав Ной ще восени, а молюски й планктон, і хоча Селія за віком надто молода для такої посади, її викладач біології в Барнарді Александр Местровіч був настільки вражений її відчуттям мікронюансів життя клітини, що змусив Селію супроводжувати його до Массачусетса для участі в дослідницькому проекті з генетики, в якому він був задіяний, і висловив надію, що нагода спостерігати за процесом діяльності професорів і талановитих аспірантів призвичаїть її до труднощів лабораторної праці, а це, у свою чергу, сприятиме її підготовці до майбутньої наукової діяльності. Селії не хотілося їхати туди. Вона мала намір знайти роботу в місті і все літо прожити з Фергюсоном, і він хотів саме цього, але сказав: ні, вона не може підвести Местровіча, його запрошення – це честь такого масштабу, що вона до кінця своїх днів шкодуватиме, якщо відхилить його, і, додав він, не треба боятися, він має доступ до авто і проводитиме багато часу у Вермонті й Массачусетсі в наступні місяці, навідуючи Говарда, Ноя, Емі й Лютера в Нью-Йорку, Вільямстауні й Сомервілі, а Вудз-хол стане головною ціллю всіх його рейсів на північ, і він відвідуватиме її так часто, як вона схоче, і ще, сказав він, прошу тебе, не будь посміховиськом, ти мусиш прийняти пропозицію, і вона таки прийняла її, і от одного ранку, саме в розпал Шестиденної війни, поцілувала Фергюсона на прощання й рушила в дорогу.

Він трохи побоювався самотності, проте відчував, що вона не буде такою вже нестерпною, адже він зможе бачитися із Селією кілька разів на місяць, а також навідувати Говарда на його фермі і тепер, коли його остання невелика книжка була позаду, життя знову стало чистим листком. Він присвятив більше восьми місяців отим специфічним роздумам про побутові речі та їхнє уявне життя ще до того, як назбирав її на вулиці; ось хитромудрий екскурс, присвячений несправному тостеру, чи цей останній може й надалі називатися тостером, якщо вже не може функціонувати як тостер, а якщо ні, чи потрібно придумати йому іншу назву; рефлексії з приводу ламп, дзеркал, килимків і попільниць паралельно з історіями життя уявних осіб, які колись володіли й користувалися ними до того, як ці речі опинилися в його помешканні, зробивши таке чудернацьке, щоб не сказати безглузде переміщення в просторі, і от у нього залишився ще один примірник книжки для Біллі, щоб зробити з нього дві сотні копій і роздати друзям. Останній розділ періоду Гізмо, як це Фергюсонові спадало на думку пізніше, три невеличких твори сумнівної цінності, однозначно недовершені й недалекі, хоча ніяким чином не бляклі і не прогнозовані, іноді навіть яскраві, а тому, можливо, не такі вже й відверто невдалі, якими він часто вважав їх, і, оскільки Біллі та інші друзі підтримували його творчу діяльність, вочевидь, достатньо, щоб створити образ особи з шансами на майбутнє, в усякому разі з потенціалом для майбутнього, то, витративши два з гаком роки на створення тієї трійки божевільних вправ для мозку, Фергюсон усвідомив, що перший етап його учнівства дійшов кінця. Йому треба було переходити до чогось іншого. Понад усе, сказав він собі, треба було сповільнити темп і повернутися до написання оповідань, прокласти зворотній шлях у світ, населений індивідами, відмінними від нього.

За три тижні літніх канікул він нічого не написав. Десятого червня у Брукліні відбулося вінчання Джима й Ненсі, були й неповторні дні з Селією у Вудз-холі з 16 по 18 число, проте здебільшого він вбивав час, змушуючи себе зосереджувати погляд на об’єктах перед ним, а лист від Дани Розенблюм, на який він досі не відповів, лежав у його кишені. Нью-Йорк занепадав. Будівлі, тротуари, лавки, каналізаційні решітки, вуличні ліхтарі й знаки – все було потріскане, поламане, усе розвалювалося на частини; сотні тисяч молодих людей воювали у В’єтнамі, тих хлопців, ровесників Фергюсона, повезли на забій з причин, які ніхто не міг цілковито чи адекватно обґрунтувати, люди старшого покоління, відповідальні за це, забули, що таке правда, брехня стала тепер загальноприйнятною валютою політичного дискурсу Америки, і кожен з убогих, населених тарганами кафетеріїв уздовж Манхеттена був оснащений неоновим написом: НАЙКРАЩА В СВІТІ ЧАШКА КАВИ.

Дана була в заміжжі, вже півроку вагітна і, як писала в листі, щаслива й задоволена. Фергюсон був радий за неї. Вона, знаючи те, чого він не знав про самого себе, вочевидь, учинила мудро, відмовившись від шлюбу з чоловіком, неспроможним ростити дітей, але, попри його щире бажання відписати й привітати її, інші місця листа стурбували його, і він досі шукав нагоди, щоб відповісти їй. Захоплений тон її коментарів з приводу війни, самовдоволеної впевненості у воєнних перемогах, у згуртованості юдейських вояків, що подолали своїх незліченних ворогів. Західний Берег, Синай, Східний Єрусалим – усе це зараз під контролем Ізраїлю. І так, це була велика й