Читати книжки он-лайн » Дитячі книги 🧒📖🌈 » Аліса в Країні Чудес. Аліса в Задзеркаллі

Читати книгу - "Аліса в Країні Чудес. Аліса в Задзеркаллі"

152
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 48
Перейти на сторінку:

Розділ третій

Задзеркальні комахи

Спершу, звичайно, належало оглянути місцевість, де вона мала ходити.

— Зовсім, як на уроці географії, — подумала Аліса, спинаючись навшпиньки, щоб побачити якнайдалі. — Головні ріки? Нема жодної. Видатні гори? Хіба ця, що я на ній стою, але навряд чи вона має назву. Головні міста… Ой, а що то за створіння ген-ген аж отам збирають мед? Ба ні, то не бджоли — хіба їх побачиш з такої далечі?..

Якусь часину Аліса стояла мовчки, пильнуючи за одним із тих створінь, що метушилися поміж квітів, запускаючи в них свій хоботок.

«Достоту, як бджола», — подумала Аліса.

Але те створіння аж ніяк не могло бути звичайною бджолою; і це й справді була не бджола, а слон, як вона невдовзі збагнула. Від такого відкриття Алісі аж дух перехопило.

— Яи ж велетенські там мусять рости квіти' — подумала Аліса. — Такі собі безверхі будинки на палях замість стеблин!.. А скільки ж то меду можна з них набрати!.. Мабуть, я збіжу донизу…

— Ні, ще не тепер, — сказала вона, стримавши негайне бажання бігти. — Перш ніж туди йти, треба запастися гарненькою замашною гілкою — відмахуватись від слонів… Ото буде потіха, коли мене запитають удома, як мандрівка, а я відповім: «О, мандрівка була хоч куди, тільки — тут вона за своїм звичаєм ледь скинула головою, — тільки… стояла страшенна спека, і не було спасу від слонів!»

— Спущусь-но я з іншого боку, — сказала вона трохи перегодом. — А до слонів завітаю пізніше. Тим більше, що мені так і кортить потрапити на Третю клітинку!

Здобувшись на таке виправдання, Аліса збігла з пагорба і перескочила перший із шести струмків[25].

— Квиточки, будь ласка! — загукав Контролер, просуваючи у вікно голову.

Усі відразу попростягували свої квитки. Квитки були хіба лиш трохи менші за самих пасажирів, і, здавалося, заступили увесь вагон.

— А ти що? — сказав Контролер, сердито глипнувши на Алісу. — Твій квиток, дитино!

І безліч голосів хором («Наче в пісні», — подумалось Алісі) закричали:

— Не затримуй його, дитино! Знаєш, скільки коштує його час? Тисяча фунтів — одна хвилина!

— Боюсь, я без квитка, — злякано мовила Аліса. — Там, де я була, не було залізничної каси…

І знову гримнув хор голосів:

— Там, де вона була, не знайшлося місця для залізничної каси. Знаєш, скільки коштує там земля? Тисяча фунтів — дюйм!

— Не викручуйся! — зауважив Контролер. — Можна було купити в машиніста.

І ще раз зазвучав хор голосів:

— Машиніст — це той, хто веде паротяг. Знаєш, скільки коштує його дим? Тисяча фунтів — клубочок!

«Краще мені сидіти тихо!» — подумала Аліса.

Цього разу голосів не було, бо й вона мовчала. Однак, на превеликий подив, усі пасажири хором подумали (сподіваюсь, ти уявляєш, що означає думати хором, бо я, зізнатися, аж ніяк):

«Краще тобі сидіти тихо. Знаєш, скільки коштує розмова? Тисяча фунтів — слово!»

— Сьогодні мені ця тисяча фунтів буде снитися цілу ніч! — подумала Аліса.

А Контролер тим часом уважно її розглядав — спершу в телескоп, далі в мікроскоп, а тоді в театральний бінокль. Нарешті він сказав: «Ти їдеш не туди!», зачинив вікно і подався геть.

— Авжеж, така мала дитина, — озвався пан, що сидів навпроти (зодягнутий у білий папір), — мусить знати, куди вона їде, хоч би навіть не знала й свого імені!

А Цап, — він сидів поруч із паном у білому, — заплющився й гучно промовив:

— Вона мусить знати дорогу до залізничної каси, хоч би й не вміла читати!

Ще далі, за Цапом, сидів Жук (та й чудернацькі ж пасажири зібралися у вагоні!), а що тут, здається, було заведено говорити всім по черзі, то Жук підпрягся й собі:

— Доведеться їй вертатися назад багажем!

Алісі не було видно, хто сидів за Жуком, вона тільки почула хрипкий голос:

— Нехай пересяде на інший…

Тут голос закашлявся й замовк.

«З голосу ніби охриплий кінь», — подумала Аліса.

І враз тонісінький-претонісінький голосочок пропищав у неї над самим вухом:

— Маєш слушну нагоду скаламбурити, скажімо: «Де хрип — там грип…»

Інший, напрочуд лагідний голос озвався з глибини вагона:

— На ній треба написати: «Обережно, дівчинка».

До цих голосів долучилися нові («Як багато тут пасажирів!» — подумала Аліса):

— Її треба відіслати поштою… і краще з головпошти, поки вона — з головою…

— Ні, треба телеграмою, в телеграфному стилі…

— Хай сама тягне цей самотяг…

І так далі.

Але білопапірний добродій нахилився вперед і шепнув їй на вухо:

— Не слухай їх, дитино! Краще купляй на кожній зупинці зворотній квиток.

— Ще чого бракувало! — спалахнула Аліса. — Я взагалі не просилася в цю подорож! Я щойно з лісу! І мені хочеться вернутися назад!

— З цього теж вийшов би ловкенький дотеп, — пропищав тонісінький голосочок біля самого її вуха. — щось на зразок: «Раз вліз в ліс, то й сиди собі там пеньочком».

— Не будьте таким докучайлом! — сказала Аліса, роззираючись, бо не могла збагнути, звідки лунає той голосок. — Якщо вам так припекло каламбурити, то робіть це без мене!

Голосочок тільки глибоко зітхнув, — мабуть, він належав якомусь безталанникові.

— Годилося б мовити йому кілька співчутливих слів, — подумала Аліса. — Аби ж тільки воно зітхало по-людському…

Але зітхання було таке кволе, що Аліса не почула б його взагалі, якби їй не зітхнули над самісіньким вухом. Від цього у вусі так залоскотало, що вона й думати забула про безталання нещасної крихітки.

— Я знаю: ти — друг, — знову задзумів голосочок. — Любий і давній друг. І ти не скривдиш мене, дарма що я комаха…

— Яка саме? — трохи занепокоїлася Аліса.

Насправді Алісу цікавило одне: чи не може та комаха часом її уджигнути, але то, певно, було б не надто чемне запитання.

— Невже ти не здо… — почав голосочок, але тут його заглушив пронизливий свист паротяга. Аліса і решта всі у паніці посхоплювалися на ноги.

Кінь, що вистромив був голову з вікна, спокійно втягнув її назад і пояснив:

— Це струмок! Зараз будемо перестрибувати!

Усі ніби заспокоїлись, лише Алісі на саму думку про стрибучі потяги стало якось мулько на душі.

— А втім, я зразу опинюся на Четвертій Клітинці, — потішила себе вона.

Тієї ж миті вагон сторчма здійнявся в повітря[26]. З переляку Аліса вчепилася в те, що трапилося їй під руку. То була Цапова борода.

* * * * * * * * * * *

* * * * * * * * * *

* * * * * * * * * * *

Але борода наче здиміла, щойно Аліса до неї діткнулася. Аліса чомусь опинилася під деревом, а Комар (ось

1 ... 27 28 29 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аліса в Країні Чудес. Аліса в Задзеркаллі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аліса в Країні Чудес. Аліса в Задзеркаллі"