Читати книгу - "Міфи Давньої Греції"

поцілить їй у самісіньке серце золотою стрілою. Покохавши Ясона, юна Медея все зробить, усі чари прикличе, щоб тільки допомогти йому в скруті.

Щиро зітхнула богиня краси і кохання:

— О, малий Ерот став такий неслухняний! Я вже навіть обіцяла поламати йому іграшки — стріли і лук, — якщо він бешкетуватиме знову.

Побачивши, як нишком глузливо перезирнулися Афіна Паллада із Герою, золотокоса богиня на мить замовкла, а тоді сумно завважила:

— Не варто було вам цього казати, то ж бо моя турбота й печаль. Та ви не хвилюйтесь, я спробую умовити сина.

Коли задоволені гості пішли, Афродіта подалась по Олімпу шукати малого Ерота. Довго блукала вона, поки, нарешті, на гарній галявині знайшла свого бешкетника-сина: він грав у золоті бабки з іншим хлопцем, Зевсовим улюбленцем Ганімедом, що був куди старший.

Простак Ганімед увесь час програвав, а меткий Ерот, лукавий, веселий, уже напхав собі повну пазуху виграних бабок. Кинув Ганімед свої дві останні, знову не влучив і скрушно подався геть, навіть не помітивши богині.

А Ерот, дзвінко сміючись, підбіг до матері й притулився до її струнких ніг.

— Чого ти смієшся? — спитала вона, і сама сміючись. — Певне, знову обдурив тюхтія Ганімеда? Ох ти ж, розбишако! Ну, годі сміятися, послухай мене уважно. Хочеш, я подарую тобі іграшку, що нею німфи бавили Зевса, коли він був іще зовсім малий?

— Хочу! — аж скрикнув Ерот. — А що ж то за цяцька?

— То золота куля на золотих коліщатках. Як кинути її догори, вона мерехтить і падає, наче зірка вночі. Я подарую ту цяцьку тобі, тільки спершу зроби мені послугу. Полети до далекої Колхіди, там в Еетовім палаці ти побачиш чорнооку царівну Медею. Поціль їй у серце золотою стрілою, та найгострішою, щоб вона навіки полюбила аргонавта Ясона, полюбила дужче за батька, за брата, дужче за рідну землю. Тож лети здобувай собі цяцьку.

Афродіта нахилилася до сина й ніжно поцілувала його в круте чоло, осяяне світлими кучерями. А малий Ерот поспішав: висипав матері в пелену виграні бабки, схопив свій лук із сагайдаком, що лежали, недбало кинуті, під кущем, та й полетів, весело виблискуючи золотими крильцятами.

В Еетовому палаці

Того дня аргонавти прокинулися рано — турбота позбавила їх спокою і сну. Ще й Геліос не виїхав своїми полум’яними кіньми на небо, а вони вже зібралися радити раду.

— Друзі,— сказав Ясон, — зоставайтесь із зброєю тут, у затоці, де ні вас, ні «Арго» ніхто не побачить, а ми з Теламоном, Авгієм і двома старшими Фріксідами підемо до Еета. Хтозна, може, по-доброму ми швидше дійдемо згоди з колхідським царем і він сам віддасть золоте руно, бо це ж було б справедливо.

На тому аргонавти і стали. А дбайлива Гера оповила Ясона та його супутників непроникною млою, як ті йшли до Еетової столиці. Тож ніхто з-поміж колхів не побачив чужинців, ніхто не образив їх лихим словом, ніхто не попередив Еета.

Так ніким не помічені аргонавти дійшли до самого царського палацу, і тут розтанула мла. Дивом дивувалися прибульці, оглядаючи цю величезну споруду, яку звів сам божественний митець Гефест для Еета, сина осяйного Геліоса.

Колись давно, під час битви із гігантами, Геліос урятував кульгавого Гефеста, умчавши з бойовища на своїй вогненній квадризі. А згодом вдячний митець спорудив для його сина палац, що радував око: скрізь сяяло золото, срібло і мідь, здіймалися стрункі колони з чистого мармуру, а поміж ними стояли гарні постаті, вирізьблені зі слонової кістки.

Висока брама вела у середнє подвір’я, де під зеленим шатром розлогих дерев струміли водограї: з одного лилося медвяне вино, з другого — густе молоко, з третього — духмяна олія, а з останнього — чиста джерельна вода, взимку тепла, а влітку холодна як лід.

Обабіч найбільшого палацу, де жив сам Еет, стояли ще три трохи менші палаци. Вони належали Еетовим дітям — старшій дочці Халкіопі, що лишилася вдовою по Фріксові, Медеї та юному Апсірту, синові Еета від другої, молодої дружини.

Аргонавти ще роздивлялись довкола, коли в одному палаці прочинилися двері і з них вийшла струнка дівчина з чорними косами, що сягали аж краю її чорного хітона. То була царівна Медея. Ще зовсім юна, вона вже була жрицею страшної богині підземного царства Гекати. Щоранку Медея молилася в її похмурому храмі, та цього дня — чи не з волі дбайливої Гери? — зосталася вдома. Вона саме йшла до своєї сестри Халкіопи, та, побачивши якихось чужинців, злякано скрикнула.

На її голос вибігла із своїми служницями Халкіопа, кинувши пряжу й шитво, та не встигла вона огледітись, як її сини, цілі-здорові, вже обіймали її й цілували.

Заплакала Халкіопа зі щастя і враз засміялась. А сини підвели до неї аргонавтів і шанобливо сказали:

— Це наші рятівники, мамо, якби не вони, ти ніколи б нас більше не побачила.

Подякувала Халкіопа прибульцям від щирого серця, аж тут на голоси вийшов з палацу сам цар Еет дізнатися, що означає той гомін надворі. Знову почалися вітання, розмови, одна тільки Медея стояла осторонь, прихилившись до колони, і її струнка чорна постать чітко вирізнялася на тлі білого мармуру.

Враз наче сонячний зайчик блиснув по стінах палацу — то пролетів на своїх золотих крильцятах малий бешкетник Ерот. Сховавшись угорі за химерними прикрасами колон, він оглядівся, побачив меншу царівну-красуню і радо всміхнувся: Зевсова іграшка тепер буде його! Невидимий для всіх, Ерот став за спиною в Ясона, витяг найгострішу золоту стрілу і стрелив у Медею, просто в те місце, де під чорною тканиною гаряче билося юне серце.

Пекучий біль вразив Медею, але біль дивний, приємний, від нього тугою і щастям спалахнули їй очі, глибокі, чорні як ніч. Не зводячи палкого погляду з чужинця, Медея шепотіла нечуване досі ім’я: «Ясон! Ясон!»

За царським наказом слуги вже смажили гладких овець і теличок на пишний обід, наливали в срібні кратери променисте вино, і незабаром гості сиділи за величезним столом та розповідали Еетові про свою довгу, небезпечну мандрівку.

— А що ж вас привело до Колхіди? — насторожено спитав цар, ховаючи очі під чорними насупленими бровами.

Почувши, що аргонавти припливли сюди по золоте руно, Еет страшенно розлютився. Звівшись на весь свій велетенський зріст, він гнівно крикнув:

— Якби ви не були мої гості, я звелів би відтяти вам язики й руки, негідники, брехуни! Не золоте руно вам потрібне, вам і цим Фріксовим синкам, а моє могутнє царство, що розпросторилося від синього моря