Читати книгу - "Міфи Давньої Греції"

133
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 63
Перейти на сторінку:
до скіфських снігів.

Від тієї образливої мови скипів гарячий Теламон і стис погрозливо кулаки, та Ясон не дав йому прохопитися й словом і спокійно сам відказав Еетові:

— Твоє царство нам не потрібне, ми всі мріємо мерщій повернутись до рідного краю. Та ми обіцяли привезти додому золоте руно, і не для того ж ми так довго пливли, уникли стількох страшних небезпек, щоб повернутися з порожніми руками.

Еет похмуро слухав лагідну, мирну мову свого гостя, а сам потай снував чорні думки.

— Гаразд, — сказав він уголос, — я віддам золоте руно, але тільки справжньому сміливцеві. Коли ти, Ясоне, зробиш те, що я загадаю, то повезеш додому золоте руно.

Зрадів Ясон, бо ще не знав, який лихий і підступний Еет. А той нишком зловтішно всміхнувся і повів мову далі:

— Колись бог Гефест викував мені залізний плуг — дивину, якої ще ніхто з-поміж смертних не бачив. А в додачу до нього подарував дужих биків із мідними ногами і мідними вогнедишними пащами. Запряжи тих биків і зори ними поле, а я дам тобі драконові зуби.

Ти посієш ті зуби, з них повиростають воїни і підуть збройно на тебе. Як подолаєш те військо, то можеш негайно рушати додому із золотим руном. Ну як, згодний?

Мовчки сидів Ясон, не зводячи погляду. Він розумів, що Еет загадав неможливе. Та, глянувши на своїх збентежених, зажурених супутників, Ясон підвівся і твердо сказав:

— Я згодний!

Медея

Менша царівна пильно прислухалася до розмови між батьком і гостем. Вражена жорстокістю Еета, вона в розпачі думала:

«Батько навмисне прирікає Ясона до загибелі. Ні молодість, ні врода, ні царська кров, що струмує в жилах сміливого юнака, не врятують його від скорої смерті. Тільки мої чари можуть тут зарадити. Та хіба я зважуся піти проти рідного батька? І заради кого — заради чужинця?»

Та ці горді думки відразу урвалися, тільки-но Медея глянула на того чужинця.

«Я вже не підвладна собі,— знічено зітхаючи, думала царівна. — Наймогутніший бог, бог кохання, заволодів моїм серцем, і я все зроблю, чого зажадає Ясон, — піду проти батька, кину рідний дім і рідний край. О Гекато, підземна богине, якій я вірно служу, допоможи мені врятувати Ясона!»

Нарешті учта скінчилась, і аргонавти стали прощатися. Нечутною тінню Медея прослизнула поміж колонами і зникла в присмерку. Аргонавти йшли до свого корабля, та, як минали священний гай богині Гекати, зненацька з-за дерев вийшла Медея і тихо гукнула Ясона. Здивований герой трохи відстав од свого товариства і ступив крок назустріч Медеї, назустріч великому коханню і непозбутній біді.

З волі дбайливої Гери юнак став напрочуд гарний ту мить, привертаючи погляд, мов яскравий Сіріус темної ночі. Медея не зводила з Ясона своїх чорних очей і ніяк не могла здобутись на слово.

— Не дивуйся, Ясоне, — нарешті заговорила царівна, та голос їй зрадливо тремтів. — Я хочу тобі допомогти, врятувати від неминучої смерті. Візьми ось цю мушлю із зіллям, я сама здобула його серед Кавказьких гір. Там, де впала краплина крові з тяжкої рани титана Прометея, виросла чорна квітка, я зірвала її і зробила це чудодійне зілля. Воно надає великої сили і боронить від зброї й вогню. Удосвіта намасти цим зіллям собі тіло, меч свій і щит та сміливо йди запрягати Гефестових вогнедишних биків.

— І той вогонь не спалить мене? — здивувався Ясон.

— Ні, не спалить, навіть не завдасть тобі ніякої шкоди. Але пам’ятай: це зілля діє один тільки день, тож завтра ти повинен перебороти всі перешкоди і забрати золоте руно.

— О царівно, як дякувати тобі? — вигукнув розчулений Ясон.

— Коли повернешся до своєї сонячної Еллади, згадуй мене хоч зрідка, я відчуватиму це і буду щаслива.

Медея казала спокійно, та в її голосі бриніли причаєний біль і нездоланне кохання. Що далі дивився на царівну Ясон, то дужче переймався чаром її дивної юної вроди.

— Ми поїдемо до Еллади разом, — впевнено мовив герой. — Адже Еет одразу здогадається, хто міг мене врятувати, і жорстоко тебе покарає. В Елладі ж усі будуть вдячні тобі, рятівниці аргонавтів, а найдужче радітиме мій батько, обіймаючи рідного сина і його прекрасну дружину.

Від щастя в Медеї замліло серце, прекрасні очі взялися сльозами, але ті сльози швидко щезли, як щезають на квітах краплини роси від перших променів сонця.

— А ти любитимеш мене, Ясоне? — ще не вірячи своєму щастю, спитала Медея. — Любитимеш вічно? Поклянись мені тут, у священному гаї богині Гекати.

— Любитиму вічно, клянуся тобі, Медеє,— вигукнув щиро Ясон.

Скільки разів по тому він згадував цю свою клятву, згадував у розпачі, в чорній смертельній скруті…

Ясонові подвиги

Наступного дня, тільки-но заясніло на небі, всі колхи подалися до Ареєвого поля, зачувши про те, що його має зорати сміливий чужинець, як приборкає Гефестових мідноногих биків. Незабаром прибув сюди з великим почтом і цар Еет, пишно вбраний, у золотому шоломі і з золотими ознаками царської влади.

Водночас на Ареєвім полі з’явились і всі аргонавти. Попереду йшов Ясон — високий, дужий, стрункий, а тіло його блискотіло і немов променилось — таким воно стало від чарівного Медеїного зілля. Намастившись ним, Ясон відчув небувалу силу в м’язах, а його щит і меч стали від того мастила напрочуд міцні. Зрадів герой і тепер ішов Ареєвим полем так спокійно та гордо, що всі колхи мимоволі милувалися ним.

Зненацька розляглося дике ревіння, таке моторошне, страшне, що навіть звичні колхи сахнулась назад. Тільки в Ясона не затремтів жодний м’яз, ніби він нічого й не чув. Із підземного хліва вискочили мідноногі бики, вони люто ревли, а з їхніх мідних пащ виривався пекучий вогонь.

Та Ясон пішов просто на лих, і сталося диво: вогонь не завдавав йому ніякої шкоди, хоч огортав звідусіль, і герой спокійно стояв у вогненному колі та чатував. Знавіснілі бики наставили роги і кинулись на сміливця, та наскочили на щит, мов на камінь. Тричі кидались вони на героя, та тричі не подужали пробити той щит. Тоді могутній, наче юний бог, Ясон схопив їх руками за роги, пригнув до землі, і за якусь хвилю биюі були вже в ярмі. Невдовзі Ясон стояв уже за плугом і довгим списом, що подали йому аргонавти, поганяв мідноногих биків.

Ніколи не гадав цар Еет, що чужинець приборкає вогнедишних биків, і тепер спохмурнів іще дужче. Та, згадавши про драконові зуби, він лиховісно посміхнувся і звелів прислужникам мерщій принести ті зуби Ясонові, щоб засівав ними зоране поле.

Цілий

1 ... 28 29 30 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Міфи Давньої Греції», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Міфи Давньої Греції"