Читати книгу - "Пес на ім'я Мані"

багато людей через це не розуміють, як їм вкладати гроші. Людині ж властиво не довіряти тому, чого вона не розуміє. Хоча усе неймовірно просто!

Отже, ми змогли довідатися, скільки прибутків одержали різні фонди, і прослідкувати, як спокійно й стабільно вони розвивалися упродовж років.

Однак цих знань нам було замало.

— Як дізнатися, які з цих фондів по-справжньому великі і які скуповують акції по всьому світу? Що забезпечує їм високу надійність?

— Зазирнувши на наступну… — почала було Моніка.

— Ото хитра дитина, — урвала я подругу і швиденько перегорнула сторінку.

Пані Козир підготувала нам список двадцяти фондів з описом їхніх активів, прибутків за десять років і за останні три роки. Ще там було зазначено, де фонди купували акції, і назви фірм, акції яких скуповувалися найбільше.

— Хе-хе-хе, — озвався Марсель. — Ось великий фонд, який, згідно з інформацією, зацікавлений в акціях фірм, що працюють здебільшого на дітей: фабрика іграшок, Кока Кола, Дісней, Макдоналдс і таке інше.

— О, який величезний! — радісно вигукнула Моніка.

— Останніми роками він одержував понад 10 % за рік, — додала я.

Ми швидко дійшли до спільної думки, що цей фонд пасує нам якнайліпше.

Пані Козир задоволено усміхнулася.

— Я теж обрала би цей фонд. Добре, що в нас однаковий підхід до справи.

Стара дама уважно обвела нас поглядом.

— Розумієте, що це означає, якщо і в майбутньому фонд одержуватиме 10-відсоткові прибутки?

Ми пересмикнули плечима.

— Це легко вирахувати за дуже простою формулою, тоді не доведеться вишукувати дані за складними таблицями. Йдеться про так звану «Формулу-72», — повідомила пані Козир. — Ділите 72 на річні відсотки. Результат — це число років, за які ваші гроші подвояться.

— Гм… — гмикнула Моніка.

— Скільки буде, якщо 72 поділити на 10? — запитала пані Козир.

— 7,2 — миттю полічив Марсель.

— Правильно! Тобто через 7 років твої гроші подвояться, якщо одержуватимеш щорічно 10 % прибутку.

Марсель замислився.

— Якщо ж ідеться про 15 відсотків… 72 поділити на 15, маємо… 4,8 років.

— Просто кажучи, за п’ять років ваші гроші подвояться при відсотковій ставці 15 %, — підсумувала стара пані. — Якщо 10-відсоткова ставка прибутку залишиться такою і в майбутньому, то за 7 років наші 10 000 Ђ зростуть до 20 000 Ђ. А за 14 років — до 40 000 Ђ. За 21 рік — до 80 000 Ђ, а за 28 — до 160 000 Ђ.

— Це ж набагато більше, ніж те, на що ми розраховували при ставці 8 %, — зраділа я.

— Достатньо внести гроші саме у цей фонд. Геніальна система! — тріумфувала Моніка.

Найтяжче зважитись на якесь рішення, та, коли вже прийняв його, решта видавалось дитячою забавою. Ми заповнили формуляр, поставивши під ним наші чотири підписи, і відіслали за вказаною адресою. За декілька днів із фондового товариства повідомили, що нам відкрили рахунок, і назвали його номер. На цей рахунок ми перерахували наші 10 000 Ђ.

Нам хотілося вкласти у цей самий фонд і наші щомісячні заощадженя — 200 Ђ, однак пані Козир переконала нас задля більшої надійності обрати інший фонд.

Останнім часом я багато чого змогла записати до свого журналу досягнень: промову перед шкільним зібранням і подоланий страх перед публікою; компліменти й похвали; прибутки, які зросли іще більше; мої перші спільні з фінансовими магами інвестиції…

Я вже не ниділа подовгу над журналом, вишукуючи, що би додати до свого списку успіхів: що більше я записувала, то більших успіхів досягала. Напевно, існував-таки взаємозв’язок між самодовірою та успішністю у житті.

З Мані ми давно вже не вели розмов, але десь підсвідомо я розуміла, що потреба в них відпала. Мені достатньо було гратися з ним та ходити на прогулянки. Я просто любила відчувати його поряд. Навіть коли робила уроки, він лягав мені до ніг, не зводячи з мене уважного погляду. Час від часу пес засинав, випромінюючи навколо себе якусь заспокійливу ауру.

Дідусь із бабусею рятують від зайвого ризику

Ми й надалі регулярно збиралися на наші засідання. Треба було ще багато чого навчитися і з’ясувати. Раз на місяць відслідковували курси фондів, аби достеменно знати свій прибуток у випадку продажу акцій.

Пані Козир вважала, що у майбутньому такої потреби не виникне, та ми все ж продовжували контролювати динаміку, бо при цьому могли застосовувати на практиці здобуті знання.

Пані Козир завжди казала:

— Найліпше інвестувати у великий фонд і на п’ять-десять років забути про нього. Зате потім будемо приємно вражені несамовитими прибутками.

Довгий час коливання курсів були незначними, майже нічого не відбувалося: жодних прибутків і жодних втрат. Однак у жовтні курси нашого фонду несподівано різко впали. Наші акції тепер коштували лише 8000 Ђ, тобто, втрати становили 20 %.

Пригнічені, сиділи ми за столом, сумно похиливши голови, і були схожими не на фінансових магів, а на помираючих лебедів. Такого ми не сподівалися! Уявляли собі, що тихо й спокійно попливемо навпрямки до перших 50 000 Ђ.

— Загасімо свічки, — озвалась я. Мені не лежала душа до урочистості.

Навіть Марсель був на диво мовчазним. Лише Моніка швидко оговталася.

— Мій тато щось казав про це нині за сніданком, — мовила вона. — Не знаю до пуття, у чому там річ, але він нітрохи не тривожився. Казав, що тепер може купити акції за добру ціну. «Нижче вартості», сказав він.

— І мав рацію, — почувся голос пані Козир.

Ми підвели голови. Щойно тепер нам впало в око, що наша наставниця цілком спокійна. Ані сліду хвилювання чи тривоги.

— Щось ви не надто переймаєтеся втратами, — зауважив Марсель.

— Бо немає жодних втрат…

— Як немає? Ще й які! Майже 2000 Ђ! Як на мене, це зовсім не весело, — вперто стояв на своєму Марсель.

— Ми зазнали би втрат лише у тому випадку, якби вирішили нині продавати свої акції. Але ж ми не маємо такого наміру.

— І все ж ситуація така, що хоч собакою гавкай! — вперто торочив Марсель.

— При чому тут собака? — обурилась я.

Настрій в усіх був дуже дражливий.

Пані Козир вдоволено захихотіла.

— На перший у своєму житті обвал курсу я теж так реагувала. Прокляла той день, коли купила цінні папери. А ще потерпала від страху, що курс і надалі падатиме. Коли таке відбувається, газети рясніють негативними прогнозами, погрожують початком світової економічної кризи, вічною «біржовою зимою».

Ми з Марселем вражено перезирнулись. Про таке ми навіть не подумали. Курс і справді може нестримно падати!

Літня дама самовдоволено посміхалася. Якщо вона так кумедно хихоче, то, мабуть, і нам нема чого хвилюватися.

— Я пережила не одну так звану кризу, — вела далі пані Козир. — За один-два роки курси знову вирівнюються. Неодмінно! Тому я ніколи не переймаюся, коли трапляється черговий обвал.

Слова старої пані анітрохи мене не переконали.

— А якщо й справді наступить вічна «біржова зима»?

— Ось ти сама кажеш «зима». Це — пора року, одна з чотирьох. А після зими завжди приходить весна, потім — літо, за літом — осінь і знову зима. Скільки живу, ще ніколи не бувало інакше!

Як і в природі, пори року на біржі також змінюють одна одну. Так завжди було і так завжди буде.

— Ліпше було почекати і вкладати в акції «узимку», — зітхнув Марсель.

— Якби ж то знати наперед, що «зима» на порозі. Ми ж цього не знали. Курси могли й зрости, і тоді ми гризли б собі лікті,