Читати книгу - "Любов у спадок"

йому. «Ет, братику, знав би ти, що саме цього мені й не хочеться!» — подумала вона, знічев'я спостерігаючи, як Гіл крутить у руках свою нову сопілку. Очі його сяяли справжнім щастям. Вона лагідно погладила брата по руці, з легкими заздрощами відзначила його щиру посмішку у відповідь.

Батько, що їхав поруч, скоса глянув на них, і Еріка знову спохмурніла. Батько відразу ж відвернувся від неї, роздратовано смикнув плечем і послав свого коня вперед. Брат заспокійливо підморгнув: не журися, мовляв, усе минеться.

— Хотілося б вірити… — тихо пробурмотіла сама собі Еріка.

Батько гнівався на неї, вона знала. Тому ще раз тяжко зітхнула. Мусила визнати, що він мав усі підстави для цього.

…Учора, коли вона повернулася до заїзду, він уже чекав, сидячи перед відчиненими дверима. Тому вдати, що нічого не сталося, ніяк не можна було. Довелося розповісти все: і про те, як утекла на ярмарок, переодягнена в хлопчиська, й про турнір лучників, і про Дугласа. Еріка й досі з острахом згадувала ту розмову.

Ледве батько почув про Дугласа, як перемінився на обличчі.

— Диявол… він тут! Кетрін правду казала, не можна нам було їхати сюди. Прокляття! Цей убивця знову тут, поруч, а я не можу дістати його. Диявол і пекло! — його рука з силою стисла руків'я кинджала, що висів на поясі.

Потім він рвонув її за плечі й затрусив, ніби ляльку.

— Ти розумієш, що дивом уникла смерті? — переривчастим голосом закричав батько. — О Боже, як тобі тільки спало на думку зв'язуватися з ним, із цим божевільним Дугласом! Він упізнав тебе? Ти сказала йому, хто ти?

Сер Родерік був страшний тієї миті. Нажахана Еріка поквапливо замотала головою.

— Н-ні… він подумав, що я хлопчисько… — ледве змогла вимовити бідолашна.

Батько дивився так, ніби сумнівався в її словах, а вона була ні жива ні мертва. Нарешті лють у його очах почала вгасати.

— Хлопчисько? Ну що ж, може, все не так і погано, — нарешті замислено мовив він. — Виходить, твій маскарад урятував тобі життя. А ще комусь казала, хто ти? Називала своє ім'я? Подумай, Еріко, це дуже важливо.

Батько пильно дивився їй у вічі, й Еріка знітилася, відвела погляд. Він уважно спостерігав за її обличчям.

— Тільки одній людині, — неохоче зізналася вона. — Але він нізащо не викаже мене, не бійся!

— Гм, звідкіля така впевненість? — похмуро поцікавився батько. — Хто вона, ця «одна людина»?

Він знову суворо втупився в Еріку, так що дівча аж скулилося під тим важким поглядом. Губи в батька були суворо стиснуті, на скроні нервово пульсувала жилка. Ні, вона нізащо не скаже йому правди.

— Це просто один шотландець, який допоміг мені втекти, — намагаючись говорити переконливо, пояснювала дівчина. — Я знаю про нього тільки, що він ворог Дугласа, бо чула, як вони сварилися перед цим. Не потрібно надавати цьому такого значення, татку! Він просто бідний шотландський лицар із гір, і я лише сказала йому своє ім'я. Його все це нітрохи не обходить!

Вона раптом по-справжньому злякалася. Батько був налаштований рішуче, він зовсім не жартував, кажучи, що вб'є кожного, хто насмілиться завдати шкоди його родині. Еріка похолола. Їй доводилося спостерігати батьків гнів, але таким вона бачила його вперше.

— Бідний шотландський лицар із гір, — гірко посміхнувся він, і в дівчини трохи відлягло від серця. Схоже, батько повірив їй. — Він сміливий хлопець, якщо зважується бути ворогом такої могутньої людини. Втім, якби в мене була можливість убити його, мені було б значно спокійніше.

Сер Родерік знову криво посміхнувся, бо помітив на доньчиному обличчі невдаваний переляк.

— Дівчинко, запам'ятай, усі шотландці — вороги один одному не менше, ніж англійцям. Атож, не дивися на мене так. Вони божевільні. Цей народ не знає вдячності чи прихильності. Їхні клани воюють один із одним завжди, й навіть спільний ворог ніколи не зупинить їхньої ненависті. Що ж, вважатимемо, що тобі пощастило.

— Але, татку, навіщо ти таке кажеш? — прошепотіла Еріка, відчуваючи, як на очі навертаються сльози. — Адже мама теж була з Шотландії.

Сер Родерік раптом сполотнів, його обличчя затремтіло. Еріці здалося, що зараз він її вдарить.

— Іди негайно переодягнися, — наказав він. — І не базікай про те, чого не знаєш! Вона була зовсім інша… Інша, не така, як ці дикуни! І затям собі — якщо ми дістанемося додому живі, то я говоритиму з тобою набагато серйозніше, ніж зараз.

Еріка мовчки вбігла в кімнатку, впала на тверду лежанку й тихо заплакала від страху, образи та безсилля.

Цілу дорогу напружено думала про те, що з нею відбулося. Ще вчора все було просто й зрозуміло, а сьогодні… В Еріки було таке відчуття, ніби старий, звичний світ розсипався в неї на очах. Невже все через те, що вона так по-дурному зіштовхнулася з запеклим ворогом їхньої родини? Ах, якби вона знала, хто цей лицар, у котрого так необачно прицілилася з пращі! Навіть від самої згадки про те, як Чорний Дуглас гнався за нею, бідолашну кидало в холодний піт. Дівчина вперто стисла губи. Ні, не те. Дуглас тут ні до чого! Батько все одно відвіз би їх додому, щойно по Хоїку розповзлася б новина про те, що в місті Чорний лицар із Лідденсдейла. Тут щось інше.

Вона лише на мить приплющила повіки, й відразу ж перед нею постало обличчя Діка. Тане, як тоді, коли він обіймав її, втішаючи… Розгублене й напружене, з якимось зачаєним вогником у глибині дивних бурштинових