Читати книгу - "Перли і свині"

Абрахама Лі він назвав крадієм хрум-хруму і їхньої королеви. Річ у тім, що всі королеви, вся знать, весь середній прошарок пішов з того місця, де я наказав звести мур. Хто не прижився на рівнині, той ішов помирати у гори, але місце все ж таки динозаври поважали. Так Ізраїль Бек підкинув їм нову цяцьку, яку вони туго перемелювали. І коли Абрахам Лі спустився донизу, то половина парламентарів-колобків пукала не на його користь. Взагалі-то народ блискав очима, точив ножі, сокири, чистив гвинтівки й одного велетенського кулемета, що таки якось склепали помічники Абрахама Лі. За цим ділом про нас забули. Внизу назрівала революція: «МИ і КОРОЛЕВА» вилітало з дуп колобків. І з рештою все було у сизо-сірчаних гаслах, де згадувався народ і королева. Їм до вереску хотілося королеви. Всі стіни були розписані: «КОРОЛЕВА І ХРУМ-ХРУМ», «ЖИТТЯ НЕМАЄ БЕЗ КОРОЛЕВИ І ХРУМ-ХРУМУ». І найголовніше: «НАГОРІ НАШІ ДРУЗІ», «НАГОРІ НАША КОРОЛЕВА І ХРУМ-ХРУМ». Були прочитані лекції від авантюр і до Жовтневого перевороту. Почалася неймовірна різанина. Я на все це дивився як через скло, наче не я – частина цієї веремії. Коли вода в океані стала червоною, тоді з гір, під почет і фанфари, спустилася сама королева і поклала край дикій різанині. Абрахам Лі з Бобом Аскаридом зникли у невідомому напрямку. Рита лишилася зі мною. О, що за години, – це як дощ розбивається влітку об вікно, все робиться тихим, однаковим і чарівним. Я стояв у жовтку заходу сонця і бачив її постать, витончену, із білим волоссям і впертим поглядом очей. Молодості необхідна любов, щоб у старості зрозуміти, що ти втратив цілий світ…

Знання не мають ніякої цінності, коли за твоєю спиною стоїть могутня цивілізація. Королева з почтом, попід руку з шепелявим королем, спустилася згори по ще теплих трупах ворогів. Скрізь лежали загиблі, покалічені і поранені. Королева зробила губи дудочкою, і всі живі, навіть покалічені бійці, незалежно від того, хто до якого табору належав, зааплодували. Першою під її ясні очі постала пані Зіль Жіль, тримаючи міцно в одній руці пляшечку з отрутою, а другою благословляючи королеву. На страусових ногах придибав покірний, з усмішкою по самі вуха, пан Біг Кок. Ізраїль Бек наказав обох арештувати. Королева якісь півхвилини думала, а потім погодилася. Усіх полонених, убитих і покалічених потягли на фаршзавод, де вже упорядковували верстати для консервації люди пана Амуля. Зараз за нами все ж таки стояла хоч і зачухана, але цивілізаційна машина. Невгамовний Ізраїль Бек влаштував справжню катівню: з дибами, лещатами, іспанськими чобітьми і хто його знає ще з чим. Намагання мої і Мусія аж ніяк не торкалися його. За одну ніч він, Ізраїль Бек, винищив половину запроданців. Люди пана Амуля закручували їх у скляні банки, як консерви, майже півмісяця. Але живими, як завше водиться, лишилися пані Зіль Жіль і пан Біг Кок. Вони щиро підтримували закон, виданий королевою під тиском Ізраїля Бека, що походжав серед нещасних полонених і відзначав тих, кого треба пускати на фарш. Так помалу на обох островах запанував новий диктатор, аж нічим не кращий він Абрахама Лі. Перед нами лежав вибір втечі в нікуди, у якусь казкову Панагію, або лишитися на острові і пасивно дивитися, як розходився цей темношкірий метис з дивним прізвищем. Так ми опинилися обличчям до власної цивілізації.

Я страждав, як і кожен юнак, хоча думки у мене крутилися навколо Рити. Прокинувшись серед ночі, я дивився, як місяць пливе вигнутою спиною до її сідниць, проте фобія на рахунок «людини тіні» та зеленої квітки не давала мені спокою, і виходило так, що нас, мене і Риту, наче загнано, затягнуто і неміцно закрито в один будиночок, де немає вікон і не видно ворогів та друзів; мов хтось на шию накинув мідні обручі. Біда легенько стиснула нас, і було питання, чим це закінчиться, коли все повернеться на круги свої і що збреде в голову Ізраїлю Беку. Але за півмісяця він угомонився і примушував випукувати колобків-парламентарів демократичні гасла, дуже подібні до тих, з підручника по історії СРСР. Королеву він тримав заради свого блага: в міру зростання його популярності він стане єдинокровним правителем. І ми все частіше, взявшись за руки, дивилися на безкінечне море Панагії, наче на нас там очікував порятунок.

А Ізраїль Бек видав указ про смертну кару, який дуже розвеселив динозаврів (усе, що відбувалося, вони приймали за гру). Тож Бек видав указ: шпигуни, донощики і зрадники будуть скарані на горло, проте хто донесе про злий шпигунський намір, тому видається піврічна доза хрум-хруму. Видав і став чекати. Першими проскрипіли на своїх металевих крилах мажори і стали клепати один на одного. Ізраїль Бек задумався і чверть відправив на фаршзавод, решту нагородив хрум-хрумом. З цього і почалося. Навіть маленькі діти писали доноси. Фаршзавод удосконалили. На кожному слоїку, на етикетці стояла кількість (у відсотках) хрум-хруму у м’ясі. Воно й справді, чи не кожен перший пропонував заїжджим та селянам, або якимось гостям, або навіть своїм сусідам продати державну таємницю. Так вони бавилися і гралися, і гуляли водночас. Тільки Ізраїль Бек і ми – Мусій, Рита, я – сприймали це як загрозу нової війни. Половину населення двох островів було закатано в скляні слоїки, які стояли рівними рядами, мов довжелезні поїзні состави, у супермаркетах та фаст-фудах. Коли діло дійшло до армії, Ізраїль Бек задумався і став сам засилати шпигунів на Панагію, але за півроку з них не повернувся жоден. Тоді він відкрито запросив перемовин у надії на союз.

Я – не практична людина, вірніше, я – людина дії, коли це торкається моїх інтересів, а в усьому я – егоїст. Ось я дивився на Риту і хотів бачити її біля великого широкого вікна з видом на чорнильні хвилі океану, зі стаканом червоного вишневого соку, з краплями на губах; бачити у сонячному промінні золото її ніг, що просвічуються крізь сорочку, і як вона ставить стакан, але той не втримується і розбивається, перед тим перевернувшись декілька разів, і вона, разом зі стуком скла, весело сміється. І ще багато чого іншого. Але я не бачив її такою. Тож