Читати книгу - "Скоґландія"

він. — Ні… Ярвен! — Потім, раптом ніби збагнувши, що цей його жест не до місця, опустив руки.

Ярвен стояла й мовчала. Діялося щось жахливе.

— Так, це Ярвен, Норліне, — озвався режисер і став поруч із віце-королем. — Скажи сам: а правда ж, вона — викапана Малена?!

Віце-король цих слів наче й не чув.

— Ярвен! — прошепотів він і квапно підійшов ближче. — Ярвен!

— Ваша королівська високосте! — промовила Тяркс, і в її голосі Ярвен відчула тривогу. — Як ви й самі кажете…

— Ярвен! — знову промовив віце-король. Потому підніс праву руку й тильним боком вказівного й середнього пальців ніжно погладив їй щоку. — Ярвен!

Ярвен заціпеніла.

— …це не ваша небога! — вигукнула Тяркс. — Ваша королівська високосте, це не Малена! Це зовсім чужа дівчинка!

Віце-король усе ще не відводив погляду від Ярвен, немовби щось шукав у її обличчі.

— Ні, не Малена, — нарешті прошепотів він. — Це не Малена.

— Норліне! — різко промовив режисер і, міцно схопивши віце-короля за лікоть, потяг убік. — Візьми себе нарешті в руки, чорт забирай! Ти ж бо знав, що вона прийде! Це — Ярвен, дівчинка, якій ти дозволив пограти завтра, один день, роль принцеси. Нічого такого не сталося!

Віце-король мав такий вигляд, ніби прокидається зі сну. Лиш на одну коротку мить він немовби занепав духом, але потім ураз розправив плечі, ледь помітно вклонився й твердо сказав:

— Так, чудово! Отже, ти і є ота маленька Ярвен і завтра заміниш мою небогу Малену на її дні народження й до вечора позбавиш її від отієї метушні.

— А ми побачимо, Норліне, чи придатна Ярвен на роль принцеси в моєму фільмі, — додав режисер. — Але ж ти про це знаєш.

Норлін знов ледь помітно вклонився. Ярвен не була певна, чи повинні вклонятися простим громадянам королі. Або віце-королі.

— Що ж, побачимо, як ти граєш свою роль, — сказав Норлін. Очі в нього були блакитні-блакитні. Нарешті він оглянув Ярвен з голови до ніг. — Гадаю, в тебе вийде. Отже, зустрінемося завтра вранці. Тяркс і Гільґард пояснять тобі все, що ти маєш знати.

Після цього він крутнувся й зник за дверима. Навіть не попрощавшись.

* * *

Він любив помилуватися цим останнім пагорбом перед в’їздом до міста: червоні клінкерні вежі багатовікових церков і ратушна вежа, білий королівський палац серед зелені парків, перед ним — розкішний широкий бульвар і вузенькі вулички старої частини міста, а на задньому плані, сьогодні виграючи на сонці, повсюди — море й море з його островами. Коли він переводив погляд трохи праворуч, то не міг не побачити й висотних будівель на крайній, найвіддаленішій від моря міській околиці: похмурі, досить небезпечні не лише вночі квартали, бруд, облуплені стіни. Так, помилок було зроблено чимало.

Біль у руці вщух, набряк трохи стух. Не треба було ні сіло ні впало хапати в хлопчини з голови берета, не дивно, що малий так злякався.

Поки машина поволі котилася згори в улоговину, він увімкнув приймача — якраз вчасно, щоб послухати останні новини. А якщо повідомлять, що ситуація на вулицях міста несприятлива, доведеться поїхати манівцями, він ці кружні шляхи знає.

— …поліція звертається по вашу допомогу, — казав диктор. — Учора вранці з лікарні на півночі південного острова зник дванадцятирічний Гяльмар Гальдур. Хлопець одягнений у завелику на нього картату чоловічу куртку й берет кольору беж. Гяльмар страждає на рідкісну хворобу обміну речовин і терміново потребує лікування. У нього потьмарення свідомості, й він не в змозі повідомити, хто він і звідки. Є підстави гадати, що він заляканий, тому поліція просить не йти з ним на контакт. Хто знає щось про перебування Гяльмара протягом останньої доби, нехай зателефонує до поліції за таким номером…

Чоловік пригальмував і мовив уголос:

— Гяльмар Гальдур! — Потім зняв з керма руку й поглянув на сині пучки, куди вп’ялися були зуби. — Усе збігається! А я, ідіот, налякав його ще дужче!

Він з’їхав на узбіччя, дістав з ніші для рукавичок мобільний телефон, зателефонував своєму керівникові й сказав, що на годину затримається на їхню зустріч і чому.

Потому набрав номер поліції.

* * *

Від полудня й до самого вечора Тяркс і Гільґард провадили з Ярвен репетиції. Як ступати на балкон, як усміхатись, як махати рукою, як проходити повз людський натовп, що вітає її радісними вигуками й намагається дарувати квіти (натовпом був Рупертус).

— Так наче ти все життя тільки це й робила! — задоволено сказав Гільґард по трьох годинах. — Поки ніхто у захваті не схопить тебе за перуку й не стягне її з голови, я не бачу причин, щоб ти провалилася.