Читати книгу - "Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара"

раду, в кожному повіті — повітову раду, в кожній губернії — губернську раду. В раду мають право бути вибраними представники всіх партій. Кращі люди, порядні й сміливі!

Доля українців у раді повинна бути 80 %, доля євреїв — 5 %, доля всіх інших національностей — 15 %. При такому розподілі місць не буде засилля ні партій, ні фракцій. Глибоко вірю в те, що це буде справді народна влада.

Всілякі вбивства без народного суду, мародерство, безчинства, вторгнення в чужі хазяйства, незаконні реквізиції, агітація проти окремих національностей будуть припинені на місці силою зброї…»

… — Це точно Юрко писав! — здивовано сказав Рудь. — Це його рука! Це звернення до козацтва на всі часи — хоч на сто років вперед! От Тютюнник! Ти диви, як він Григор’єву мізки звернув… Ось вона, маса — проти червоних! То не було, а тепер є!

Наступного дня після появи універсалу Григор’єв повів повсталих у наступ. Майже двадцять тисяч багнетів і шабель, п’ятдесят гармат, сім бронепотягів і п’ятсот кулеметів. Хоча загальні сили совєцького фронту в Україні й були вдвічі більші…

З району Знам'янка — Олександрія армія Григор'єва вийшла на три напрямки. На Катеринослав виступили війська під проводом начальника штабу Юрка Тютюнника. В напрямку Києва рухалась колона під командруванням комбрига Павлова. Обурені безчинствами «продразвьорстки» совєцькі гарнізони приєднувались до повсталих зі зброєю. Кілька загонів вирушили в напрямку Одеси й Полтави.

На Черкаси й Звенигородку пішли загони кубанської кінноти під командуванням отамана Уварова. Максим попросив Тютюнника направити його на рідну Черкащину разом з кубанцями. Ще в Олександрії Рудь зустрів серед козаків Уварова сотника Степана Суботу, своїх братів з турецького фронту Костя Покотила і Голуба.

Просився в Черкаси — як знав, що йде на пошуки долі…

* * *

Повстання розгорталось успішно: за три дні звільнили Миколаїв, Херсон, Катеринослав, Черкаси, Кременчук станцію Бобринську, Новомиргород, Долгинцеве… За наказом Григор’єва в цих містах скликалися з’їзди, стверджували нову владу.

Успіхи отамана вражали: за кілька днів повстання охопило Херсонську, Катеринославську, Подільську, частини Київської та Полтавської губерній. За десять днів, крім вже названих міст, повстанці звільнили Олександрівськ, Кривий Ріг, Чигирин, Цвіткове, Шполу, Христинівку, Корсунь, Знам’янку, Помічну, Могильов, Гайсин, Вінницю, Медвин, Золотоношу та сотні інших сіл і містечок.

Книга друга
Повстанці
Кохання, що сильніше смерті

Розділ 1
Черкаська битва. Кров і русалка

15 травня 1919 р.

— Сотня, сідай! Праворуч по три — за мною! Руш! — неголосно й хрипко скомандував Максим Рудинський.

Попереду в темряві де-не-де блимали вогники — зовсім близько Черкаси! Полк кубанців Уварова наступав на повітове місто від Білозір’я. Звідси їх ніхто не чекав. Станцію Бобринську уварівці взяли в середу.

Сонце ще не вставало, а в голові Максим чув голос Ізмайлова — полковника, який у Горі в п’ятнадцятому читав їм курси в військовій школі, їм, хорунжим, прославленим у турецькій кампанії: «Сутінки є не одні. Їх є кількоро. Астрономічні, навігаційні й — цивільні. Французька армія програла битву з індіанцями, тому що генерали переплутали різновид сутінків».

Зараз були сутінки навігаційні. Місяць — то і є козацьке сонце… Сотня тихо йшла по обочині, безгучно ступаючи на м’якій після дощу травневій землі, — тільки інколи тихо заірже кінь чи стукне хтось піхвами шаблі. Раптом попереду бахнув постріл, потім ще один.

— Сотня, вчвал — за мною!!! — крикнув Максим і рвонув Змія вперед по дорозі.

Бризнуло каміння з-під копит ста тридцяти коней, а там і полк у чотири тисячі підків задвиготів страшним галопом з вигуком «Слава!». Попереду вже не було дозорів, і Максим влетів на чолі сотні на сонні вулиці міста.

Колона кінноти скажено увірвалась в Черкаси. Поодинокі вартові червоних відстрілювались і тікали в провулки. На вулицях зрідка чорніли розвалені барикади, біля яких навіть не виставили кулемети.

Ближче до залізничного вокзалу з флангу вдарив шквальний вогонь. Хвиля кавалерії на скаженому алюрі вигнулась і пішла вправо, проскочила центр міста й вискочила до Дніпра. Черкаси перерізані навпіл! Із залізниці бив по червоних уваровський панцирний потяг.

На околиці міста черкаські гайдамаки потрапили під обстріл більшовицького бронепотягу. Той примчав на всіх парах й скажено плювався вогнем з гармат і кулеметів «максим». Одночасно з Дніпра гатили по повстанській піхоті більшовицькі бронеплави, що стріляли шрапнеллю.

Правий фланг заліг. Максим не був впевнений у пластунах, що набиралися з селян. Однак ті виявили неабияку волю і впертість. Вони падали під вогнем, стріляли в більшовиків, але вже більше не відступали, стояли насмерть. Опір червоних був зламаний. Багато хто з білозірських селян не мав гвинтівок, озброїлись косами, поставленими на кісся всторч. Тож під тинами то тут, то там, як качани — валялись більшовицькі голови. Помста за «продразвьорстку» й забраний хліб від селян була швидка й жорстока — накипіло. Ніколи не забирайте в селян хліб і землю!

У Черкасах виникла страшна паніка. Хтось із комісарів спробував організувати відступ полку до мосту, та сотня кубанців загнала комуністів у болото і вирубала дощенту. З вікон совєцьких казарм і «врємєнних» установ викинули білі прапори. З вокзалу через міст поспішно відступали «красні» бронепотяги, на які встигли лише комендант, «чрєзвичайка» і кілька більшовицьких комісарів. З порту зграйкою відпливав десяток червоних катерів.

Сотня Максима першою пройшла до річки й звернула до лісу напереріз червоним. Лівий фланг обороняв комуністичний батальйон — добровольці і єврейська самооборона. Рудинці отримали наказ: на цьому фланзі полонених не брати! До лісу ніхто добігти не встиг…

У місті вже стояв переможний клекіт. На вулицях скрізь валялись трупи совєцьких партійних і