Читати книгу - "Троє на Місяці"

увімкнув, і на екрані з’явилося зображення частини зоряного неба. Ліворуч горіли, витягнувшись в один ряд, три яскраві зірки.

— Та це ж Косарі, — упізнав Граматик. — їх у нас видно взимку.

— Наукова назва цього сузір’я Оріон, — уточнив Капітан. — Недалеко від нього є дві зірки, порівняно близькі до нас і схожі на Сонце, навколо яких можуть обертатися заселені планети, — це Тау в сузір’ї Кита і Епсилон у сузір’ї Ерідана. До Тау дванадцять світлопих років, до Епсилона — неповних одинадцять. Отже, ви з планети, яка обертається навколо Епсилона… Пробачте, а з якою метою ви прилетіли на Місяць?

— Розповім, але перед тим прошу вас сісти, бо ви, бачу, потомлені, — і чужопланетянин жестом показав на крісла.

Це запрошення було дуже доречне, бо в Граматика ноги аж гули. Хлопці подякували й сіли.

— Наша цивілізація, — почав свою розповідь чужинець, — старша від вашої щонайменше на півтора тисячоліття. Ми досягли фантастичних успіхів у створенні різних машин і техніки, у будівництві, у виведенні нових сортів рослин і порід тварин. Ми навчилися за короткий час долати велетенські відстані. У нас є все, чого людина може забажати. Але ось уже понад століття ми переживаємо цілковитий застій у всіх сферах життя, ми не бачимо сенсу в нашому існуванні. Річ у тім, що в нас у процесі науково-технічного прогресу все: і машини, і механізми, і речі, і думки — все було стандартизоване, наперед передбачене, регламентоване, зоднаковлене. Були усунені всі суперечності й протилежності в думках, виключена боротьба поглядів, одне слово, не стало основи для дальшого розвитку.

Чужопланетянин перепочив хвилину, а тоді повів далі:

— Тепер наші експедиції вирушили в різні кінці Галактики не на пошуки додаткових джерел енергії — цього достатньо нам дає наша Зірка, це ми досхочу беремо із чорних дір — і не на пошуки якихось мінералів чи речовин — ми самі вміємо виготовляти все, що нам потрібно. Ми подалися шукати нестандартного, незрегламентованого, незоднаковленого. І ось уже три місяці наша експедиція вивчає вашу планету.

— То ви не один? — запитав Капітан.

— Не один. Нас ціла група. Але ми не втручалися і не будемо втручатися в життя вашої планети. Якщо хочете, я можу ознайомити вас з роботою нашої експедиції.

— Це ж цікаво! — Граматик аж схопився на ноги.

— У такому разі ходіть за мною.

Розсунулися невидимі бокові двері, і хлопці вслід за своїм провідником вийшли в коридор, який кінчався сходами, що вели нагору.

— Ми виходимо на поверхню Місяця, в оранжерею, — попередив їх чужопланетянин.

Як тільки розсунувся люк, в який впиралися сходи, в очі хлопцям ударило яскраве світло. З незвички вони аж зажмурилися.

Над ними було низьке оранжеве небо, яке неподалік зливалося з поверхнею Місяця. Збоку на ньому застигло, ніби потужна лампа, сліпуче сонце.

— Стеля в оранжереї виготовлена з двох шарів міцної прозорої плівки, між якими запресована еластична світлопроникна гума, — пояснював їхній провідник. — Це зроблено для того, щоб зменшити втрати повітря, якщо метеорит проб’є покриття. Краї стелі герметично з’єднані з поверхнею Місяця, вони підтримуються тиском повітря. У нас є три такі оранжереї, вони забезпечують нас продуктами харчування.

В оранжереї росли невисокі кактусоподібні деревця з м’ясистим листям, між якими голубіла трава. На них упереміш висіли різні за величиною й формою жовті та зелені плоди, палали червоні, оранжеві, бронзові квіти. У повітрі плив тонкий приємний запах.

— У грунті Місяця нема органічних речовин. Щоб зробити його придатним для рослинництва, ми спочатку поселили на ньому спеціальні бактерії і тільки потім уже посіяли траву й посадили деревця.

Поміж деревцями походжали кілька чужопланетян, одні переносили пилок з квітки на квітку, інші обрізували гілочки, зривали достиглі плоди, усе це дбайливо складали в кошики й відносили вниз.

— А чому вони це роблять вручну? — здивувався Капітан. — Адже рівень вашої техніки, мабуть, такий, що всю цю роботу можна доручити роботам.

— Звичайно, можна, — відповів чужинець. — Але фізична праця, особливо біля рослин, для нас найкращий відпочинок. Вона зміцнює здоров’я й приносить моральне задоволення. У саду зараз працюють ті, хто відпочиває після роботи. Є в нас і роботи, але вони риють тунелі, видовбують приміщення під поверхнею Місяця… А тепер, якщо ви не заперечуєте, я вам покажу, як переробляється зібраний урожай.

Вони знову сходами спустилися в коридор і звернули в бічні двері, які беззвучно розступилися перед їхнім провідником.

— У нас усі приміщення з’єднані між собою підземними переходами і водночас герметично відділені одне від одного, щоб на випадок аварії якнайменше втрачалося дорогоцінного повітря, — пояснював чужопланетянин. — Це секція синтезу.

Тут уже було царство машин, трубопроводів, балонів і цистерн. У пих очищалися й перемелювалися плоди, перетиралося листя, булькала рідина, формувалися харчові продукти, схожі на хліб і на шинку, на смажену зі шкварками яєчню і на кабачкову ікру, на солодкі суниці і на товчену картоплю, на виноградний сік і на кисле молоко.

— У себе вдома, на своїй планеті, ми всі продукти харчування виготовляємо безпосередньо з рослин. А органічні рештки повертаємо назад у грунт, ніколи їх не спалюємо — ні хмизу, ні соломи, ні опалого листя, ні навіть бур’яну. Органічний світ — це дивний витвір природи, і його ми повинні цінувати. Тварин же розводимо тільки заради молочних продуктів та ще для розваги дітям.

Після цього чужопланетянип повів хлопців в інше приміщення, як він сказав, у їхню робітню. Це була досить простора кімната, у якій сиділо сім чи вісім чужоплапетян: троє поралися біля електронно-обчислювальної машини, ще двоє чи троє схилилися над машинками, схожими на друкарські, один із пластмасовою скринькою, повішеною через плече, тримав біля губів якийсь кружечок, можливо мікрофон, і попискував у нього, наче передавав азбукою Морзе.

Двоє сиділи біля телескопа й дивилися кожен в окремий окуляр. Вони теж час від часу видавали пискляві звуки. Чужопланетянин, що привів сюди хлопців, щось писнув до них, а тоді промовив:

— Я гадаю, цим двом людям буде приємно глянути зблизька на свою планету, Прекрасну.