Читати книгу - "Таємниця підземної галереї"

Павло? — спитав якось перукар Султану. — Хіба було погано, коли ми ходили в кіно, замовляли в “Еліті” по тістечку і любо розмовляли? Чудовий то був час, Султано’

— Хіба я знаю… — відповіла дівчина двозначно.

Вона не хотіла, щоб Горе ображався на Павла, через те й не сказала нічого. Та перукар добре все розумів. Відколи Заня повідомив йому, що приходив якийсь Іонеску, пан з чорною бородою, Горе став недовірливим. Не зумів дізнатися, хто був отой дивний приятель, але помітив, що книжечка з піратом на обкладинці зникла. Павлові про це нічого не сказав, боявся, що той докорятиме, однак увесь час був насторожі. Один кінчав роботу в перукарні, другий у майстерні, і часто приходили до шинку майже водночас. Та іноді траплялось, що Горе не заставав Султани.

— Вийшла кудись з Павлом, — говорив тоді Чунту з-за прилавка. — Він же встиг сьогодні раніше…

Шинкар завжди кидав дошкульне слівце, яке штрикало в серце гострим ножем. Павлові теж нашіптував, що Горе дуже зачастив до них. Прийде, мовляв, і грає на мандоліні, все розважає людей.

— Тільки й радості в бідолашної дівчини, — зітхнув Чунту. — Побачив би ти, як вона слухає його пісні, стоїть, наче зачарована…

Павло змінював розмову і просив розповісти про той випадок, що трапився в “Якорі” з його братом. Тоді Чунту починав верзти нісенітниці. Говорив про запеклі бійки, про те, як Сава Барбосу кусав непокірливого вантажника зубами або плів щось про щедрість моряків, які пропивали в корчмі всю свою платню і одяг. Іншим разом починав згадувати приємні дні, коли вони перевозили контрабандою шовк, килими та “білий товар”, опіум, і не забував відзначити, нібито й брат Павла був причетний до того. Чунту згадував Грігоре і в зв’язку з шаленими бійками, такими ж кривавими, за його висловом, “які бувають у фільмах”. Брат фігурував завжди і в розповідях про контрабандистів, про сварку вантажників, про пиятику моряків, тож Павло вже нічого не розумів з цього базікання і, кінець кінцем, припиняв розмову. Він виходив з Султаною і прямував до скель на пляж Татайя, туди, де вони були першого разу.

Коли дівчина поверталась додому, Чунту, як турботливий батько, що хоче знати, з ким кохається його дочка, починав її розпитувати.

Так прогулювалися вони й цього разу, Павло проспівав пісню “На галявині біля виноградинка”. І раптом Султана помітила, що хлопець спохмурнів і замислився. Трохи згодом сказав, що йому час уже додому, — до нього немовбито має приїхати з Бухареста дядько, якого він не бачив багато років.

— А тобі поспіває й Горе. Мабуть, уже чекає там з мандоліною… — проказав юнак.

Султана злякано глянула на нього.

— Я поклялась морю, — мовила, простягаючи руку до золотої сережки, що висіла у неї на шиї, на ланцюжку, який вона знайшла в материних речах.

На розі й попрощалися. Павло трохи покрутився по місту, поки не пересвідчився, що за ним ніхто не стежить. А тоді попрямував в Анадолкіой і зустрівся з Йоргу.

— Подивись сюди, — сказав йому друг, подаючи аркуш паперу з якимись літерами.

— Що це? — спитав Мунтяну, нічого не розуміючи.

— Шифр, — відповів Йоргу. — Наш спеціаліст каже, що він дуже простий. Запевнив мене, що навіть найскладніший шифр можна розшифрувати. Отже, наш незнайомець до певної міри має рацію, користуючись саме ним. Тим паче, що передача ведеться чужою мовою.

— Ну, й відомо, що він передав?

— Поглянь сюди. Розшифровувати починаєш з першої літери, яку треба замінити іншою, щоб прочитати весь текст. Під А стоїть, приміром, Н. Це значить, що на місце А ставиться Н і навпаки, замість Н — А.

— А текст? Який текст передав незнайомець? — нетерпляче спитав Павло, бажаючи швидше довідатися, що за птиця той таємничий чоловік, якого він уже двічі бачив у підземеллі.

— Англійський, — відповів Йоргу. — І це до деякої міри є шифром для нас, бо ні ти, ні я не знаємо англійської мови… Щастя, що наш спеціаліст розумніший. Коли хочеш почитати, що передав твій незнайомець, то будь ласка…

Павло ледве прочитав:

SENDING OF CONVOY

POSTPONED TEN DAYS

DUE TO COMMUNIST SABOTAGE

— Ну, добре… — мовив він здивовано, зрозумівши лише три слова з цього повідомлення.

— І ось що йому відповіли.

На папірці, що його показав Йоргу, було написано:

UNCOVER

COMMUNIST

ORGANISATION

— Тобто? — спитав Павло, помітивши, що слово “комуніст” фігурує як у повідомленні, так і у відповіді.

— А ось що. Невідомий передає: “Відправку каравану одкладено на десять днів через саботаж комуністів”. А той відповідає: “Викрийте комуністичну організацію”. Зрозуміло?

— Стривай, — тільки й прошепотів Павло.

Чого завгодно міг він чекати, тільки не цього. Те, що відбувалося в підземній галереї, оця гра в хованку означали щось більше, ніж він уявляв собі, коли знайшов рацію і скриню з грішми. Підступна діяльність невідомого стосується не тільки їхньої організації, вона спрямована проти всіх країн — учасниць антигітлерівської війни і, в першу чергу, проти Радянського Союзу,

— Як бачиш, я мав рацію, — вів далі Йоргу, і в голосі його Павло відчув сум. — Ніхто вже не сумніватиметься, що невідомий — англійський чи американський шпигун…

— Який допомагає німцям? — шепнув Павло, хоч це ніяк не вкладалося в його голові. — Розбійник напав на дім, мешканці збираються захищатись, і раптом хтось з-поміж них повідомляє грабіжнику наміри сусідів?

— Караван, певно, везе до Одеси якийсь цінний вантаж, — заговорив Йоргу. — На жаль, ми не знаємо, що саме, може, якусь нову зброю… Гітлерівці сподіваються одержати її і зупинити радянський наступ, а тому зроблять усе можливе, щоб кораблі відпливли якнайшвидше.

— Гаразд, а союзники? Вони ж з росіянами?

— Ех, союзники, — скрушно похитав головою Йоргу. — Бач, союзники бояться радянського наступу, і це найважливіша деталь, про яку