Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

 – Але чому у міському управлінні? Приєднався би до нас у “Кривому горбі”, – Алісія схилила голову набік. – Не зважай на пробиті стіни і те, що дах підтікає. Зате колектив чудовий – правда, Айзо?

 – Так, справді чудовий, – відізвалася Айза повільно. –  І дуже професійний, – додала вона, недбало і зовсім трохи зневажливо оглядаючи Тесея. 

 – Це я вже помітив, – некромант дуже, дуже тонко посміхнувся. – А управління обрав, бо там забезпечують артефактами, а я без них своєї роботи не уявляю. 

Айза пхикнула. 

 – Ох, ну це і справді перевага. Нам теж іноді талісманів різних не вистачає, – похитав головою Рем. – Але тепер з цим проблем не буде, певно. А за два місяці і взагалі у них купатися зможемо. 

Алісія та Ліста покивали, і Тесей задоволено посміхнувся. Айза відчула, що всередині у неї назріває злість, яку вона ніяк не могла втамувати. Вона різко встала. 

 – Вибачте. Я… вийду, подихаю трохи свіжим повітрям. 

І вона, не розбираючи дороги, поспішила надвір, постійно наштовхуючись на людей і ухиляючись від летючих келихів. Тільки коли вона опинилася на подвір’ї і вдихнула вечірнє, чи вже навіть нічне повітря, їй полегшало. Вона змусила себе розслабити м’язи один за одним та вгамувала серпа, який аж вібрував від її напруги. Іноді Айзі видавалося, що він насправді живий, і відчуває навіть більше, ніж вона – щонайменше, стримувати її емоції він не дуже вмів. 

Айза присіла на повалену колоду у самому краєчку подвір’я. Краєм ока вона бачила освітлене вікно пабу, де веселилися люди, ходили некроманти, і де Тесей переконував усіх – і до того ж без жодних зусиль – що це чудово, коли все, що ти вмієш – це розмахувати талісманами і амулетами. 

І скоро вулицями Райну, та й усієї Естрії загалом, ходитимуть десятки, як не сотні шарлатанів, що тільки називаються некромантами. Таких самих шарлатанів, як… Айза урвала себе. Вона намагалася не думати про той випадок, і цей вечір не мав стати винятком. Зрештою, вона справді нічого не могла вдіяти. 

Вона відкинулася на дерев’яну стіну будинку і прикрила очі. Потрібно просто припинити думати. Припинити думати і повернутися назад, і спілкуватися із Алісією і Лістою, і просто не звертати уваги ані на Тесея, ані на Рема, який чомусь останні кілька днів і справді поводився дивно. 

Вона почула звук дверей, що відчинилися, але не відкрила очей. Мало хто міг залишати це місце – її це особливо не цікавило. 

 – Чого сидиш тут, мугирко? Перепила? – почула вона голос над собою. 

Звісно, це був Тесей – остання людина, яку вона зараз хотіла би взагалі бачити. Можливо, вона зможе його здихатися. Можливо, він піде і навіть не буде дратувати її так, як зазвичай. 

 – Ні, – сказала вона, не підводячи на лице Тесея очей. – В мене все гаразд, повертайся назад. 

 – Дякую, але я, певно, побуду тут. 

Айза відчула, як він сів на колоду біля неї. Тепло його тіла відчувалося навіть через кілька шарів одягу і сантиметрів повітря. 

 –  Хтось ж має потримати тобі волосся, якщо ти раптом почнеш блювати. 

 – Я не перепила. І почуваюся чудово, – з отрутою відповіла Айза. Вона відчувала, що емоції, які тільки-но вляглися, знову починали вирувати всередині. 

 – Воно й видно – ти вся бліда, як смерть. 

Айза глибоко вдихнула. 

 – Я просто зла, не зважай. 

 – Дозволь мені вгадати, – почав Тесей. Кінчиками пальців він ганяв по долоні темну іскру магії. –  Твоя злість дуже тісно пов’язана з тим, що я сказав про талісмани. 

 – Який ти здогадливий, – їй навіть вдалося слабко посміхнутися. 

 – Але чому? – Тесей відволікся від іскри і усім лицем повернувся до Айзи. – Я щиро не можу цього зрозуміти. Талісмани – це додаткова можливість залишитися живим, а артефакти і ритуали – це те, що допомагає рятувати людей, коли це потрібно. 

Він говорив з кожним словом все голосніше, пристрастніше – як наче справді вірив у свої слова. Айза могла би навіть повірити, якби не бачила наскрізь цю наївність. 

 – А також це те, що допомагає дурити людей, і видавати фокуси за справжню магію, – спокійно відізвалася вона. – А також це те, що дає гільдії можливість контролювати ситуацію у містах та селах і задирати такі ціни за послуги некромантів, що люди, яким ці послуги справді потрібні, просто не можуть їх собі дозволити. Або ж віддають останнє. 

Вона видихнула. Який сенс доводити щось Тесеєві? Він має свою думку, і він її не змінить. Айза… Вона відчувала, що може бути надто різкою у словах, що їй бракувало того дару переконання, і навіть класи риторики в університеті не виштовхнули із неї сільської простоти і напористості. В неї не було і шансу довести щось Естірхайду. 

Вони посиділи у мовчанці з хвилину. 

 – Чому ти ще не відкрила свою справу? – тихо і більш невпевнено, ніж Айза могла очікувати, запитав Тесей. – Ця гільдія, на яку ти так нарікаєш, допомагає багатьом некромантам почати практику. Вони могли би допомогти і тобі. 

Айза відхилила голову назад і вдарилася потилицею об дерев’яну стіну.