Читати книгу - "Моя не маленька слабкість, Талі Верне"

Розділ 13. Данило

- І так, як просуваються твої справи? Ти знайшов мені постачальника Даценка? - Я не любив тиснути на своїх людей, але той факт, що цей покидьок затримує мій товар, змушував мене приймати інші рішення.

        - В процесі, брат, він доволі дивно проводить свої закупівлі. Я досі не можу збагнути навіщо він купує зброю, потім навіть не отримавши, продає і знову перекуповує. Данило, ти бачиш в цьому якийсь сенс?

        - Ніякого, проте ми маємо це зрозуміти, інакше нам не вийде зупинити його нападки на нашу контрабанду. Маю сумніви, що Демієн буде в захваті, якщо таке трапиться знову. Те що вони з Лео досі не тут - дає мені шанс думати, що вони поки на нашому боці.

        - Брат, ти ж знаєш, що Демієн порядний бізнесмен, він дуже вибірково ставиться до своїх партнерів, після тієї кривавої бані, яку він пережив. Жодному із людей нашого світу такого не побажаєш, спочатку смерть батьків побачити власними очима, потім до вісімнадцяти жити під чужим ім’ям. Демієн дуже сильний чоловік і якщо Даценко вирішив перейти йому дорогу - не заздрю я цьому чудаку.

        - Можливо, ти й правий. Побачимо з часом, а поки пропоную все ж нанести візит Даценку, щоб він не думав, що цей задум зійде йому з рук.

        - Не хвилюєшся, що це не сподобається Лані? - На моєму обличчі розцвіла посмішка, коли я уявив, як вона зрадіє, що я поставив її таточка на місце.

        - О, ні, ця дівчинка буде тільки рада, якщо її старий буде тонути у власних пастках.

        - Тоді по конях.

        Ми виїхали кожен на власному авто, звісно кожен при зброї. В нашому світі не можливо інакше, в будь-який момент ти можеш опинитися в облаві і тобі необхідно мати власний захист. Раніше ми брали з собою охорону, але зараз з нападами стало легше, так як ворог у мене один - Даценко. Поки я з його донькою, він не буде нічого робити, аби не нашкодити їй. Я знаю, що Руслана йому не надто дорога, як донька, адже цьому монстру не властиве почуття любові і ніжності, проте йому потрібна спадкоємиця.

        Я згадував теплу посмішку Лани, коли вона почула про мою ідею. Ця посмішка гріла мені душу, мені хотілося її обійняти прямо зараз. Тому я вирішив просто надіслати їй повідомлення.

Данило: Сумуєш? Бо я так, а ще зараз їду кривдити того, хто зіпсував твій настрій. Є якісь побажання? *смайлик з невинними очима*

Я знав, що вона працює і немає часу на переписки, тому вирішив не чекати на відповідь, хоча не буду брехати дуже хотілося знати, які способи для покарання свого тата вигадає рисеня.

Мій автомобіль був вже припаркований, коли приїхав Артем, звісно, він їхав трішки повільніше, бо, мабуть, як завжди, в дорозі домовлявся про зустріч з однією із своїх пасій. Але я не його батько, щоб вправляти йому мозок, він вже дорослий хлопчик - має голову на плечах.

- Ти готовий нанести візит тестю? - Я стукнув його по плечі, проте думка, що рисеня моя дружина раптово зігріла мене.

- А ти готовий померти через своїх шалав? - Мені прилетіло по плечах у відповідь, що ж один - один.

Ми піднімалися ліфтом на останній поверх, звісно, без попередньої домовленості про зустріч. Кому вона потрібна? Точно не нам! Це прекрасно зрозуміла й секретарша, яка була в приймальній і вже намагалася фліртувати з Артемом. Красивий покидьок вміє красти серця дівчат однією появою і поглядом. Не минуло й півхвилини, як ми вже знали, що її звати Світлана, і що її бос сьогодні не в настрої після зустрічі з донькою. Ну що ж, Даценкові варто змінити персонал, надто він балакучий. Без лишніх вмовлянь, тільки варто було Артемові гарно попросити - ми опинились в кабінеті.

- Я наказав, сьогодні нікого не приймаю, чи ти раптом оглухла, Свєта? - Не підіймаючи очей прокричав Даценко.

- Не гарно, Валерію Валентиновичу, так на красивих дівчат кричати, а то раптом перестануть такому крикуну давати. - З потіхою промовив Артем, звісно, кому як не йому було відомо, що Світлана спить з Даценком.

- Якого дідька ви тут забули? - Тепер він стояв на ногах, його жувалки різко заходили на обличчі, а руки склались в кулаки.

- Тут от яка справа, Валеро, - я сів на диван і закинув ногу на ногу, поки той кипів від злості, - якась гнида затримала мій товар на кордоні. Відверто, мій постачальник глибоко незадоволений цією ситуацією. Ти ж знаєш хто він? - Я побачив народження страху в очах Даценка.

- О-о-о, Демієн дуже сильно незадоволений. - Підлив масла до вогню Артем. - Ти ж знаєш, як він розправився з тим, хто вбив його сім’ю і відібрав його місце?

- Ви прийшли, щоб розказати мені це? - Тепер він не кричав, а говорив тихо і чітко. Звісно, всім було відомо, хто такий Демієн Ігнатов і на що він здатний. От тільки я знав, що він людина честі, тому Даценко боявся, наслідків своїх дій.

- Знаєш, я раніше думав, що ти розумний чоловік. - Я нарешті встав і підійшов до нього на відстань витягнутої руки. - Але зараз бачу, що я теж можу помилятись. Отже, в тебе є час до вечора, щоб мої вантажівки опинились по місцю призначення - інакше ти дуже сильно пошкодуєш, що почав цю гру. - Я взяв ніж для розрізування конвертів, як необачно тримати його на столі, і підніс його до шиї Даценка. - Я б дуже добре подумав на твоєму місці, Валерію Валентиновичу.

- Брудно граєш, Данило. - Прохрипів Даценко, адже я перекривав йому повітря.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍