Читати книгу - "Другий шанс, Тихий Лис"

...

Якось не помітно моє життя стало більш схожим, на те, яке я так старанно хотів побудувати для Мітіро. Канікули закінчилися. В школі моє відчуття самотності розвіялося і навіть вечори вже не були такими однотонними. З однокласниками відносини стали тепліше. Керівниця класу була права, та перестановка дала змогу краще познайомитися зі іншими, зблизитися. Не скажу, що ми прям стали друзями, але спілкування наше було дружнім і не вимушеним. Часто з ранку мене чекала Сіракава, яка складала компанію дорогою до школи. В компанії симпатичної і розумної дівчини дорога до школи тривала наче пів хвилини. Хотілося частіше от так от прогулюватися вуличками і розказувати їй різні дурниці. Вона так кумедно слухала це все і коли, в якусь мить розуміла, що я це вигадав завзято намагалася мені доказати, що я її обманюю. Приємна в неї посмішка. Я б хотів, щоб кожного дня, відкриваючи двері, я бачив цей гіпнотичний погляд привабливої темноволосої кролички. Хотів, але боявся, що запропонувавши таке, знову відлякаю її і втрачу навіть те, що маю.
- Ну скажи йому, Аокі. Автор хотів розказати про ніжні почуття, які приховував головний герой і боявся, що показавши їх він знову лишиться один. Бо цей однобокий бачить тільки текст в творі! - просила розсудити її з Ямадою, Танака.
- Все не так! Головний герой довгий час був самий. Йому важко знаходити спільну мову з героїнею, бо вони з різних світів - стояв на своєму Ямада.
- Я думаю, ви обоє бачите твір правильно. Та і інша сторона головного героя, це ті протиріччя, які борються в ньому. Не сваріться ви так, дочитайте його до кінця і побачите, що ви обоє бачили правильні думки героя - примиряв я цю парочку "взірець протиріччя".
- А ти вже читав, Аокі? - поцікавилася Судзукі.
- Ні, але десь я таке вже бачив...
Веселі вони, постійно сперечаються, але дорогою зі школи беруться за руки, вмить стають одним цілим.
- Аокі, ти глянь який ти підтягнути і здоровий. Вкотре кажу тобі - ходімо на гурток. Побачиш, з тобою наша команда всіх порве - тягнув мене Ямамото.
- Ні, ну вибач. Я дійсно не маю на то сил. В мене ще робота, і справ купа.
- Ну які справи, тільки лежиш на парті і дирявиш вікно поглядом.
- Ну це моє хоббі. Бачиш, все в мене є. І робота, і хоббі. Чесно, не вистачить сил на ще одне заняття.
- Ох і любиш ти побайдикувати - підсумував Ямамото.
- Як і ти - добавила Сіракава і ми всі дружньо зареготали.
Сіракава, доречі, теж стала ближче. Ми багато спілкувалися. Більше чим з рештою компанії. В якийсь момент з її очей зникла та пересторога, що була раніше. Її гіпнотичний погляд, який раніше недовірливо вивчав мене, набув інших барв. І все ж, я відчував якесь ніяковіння в нашому спілкуванні, коли погляди перетиналися. Цікаво, тільки я це відчуваю? Чи вона теж відчуває дивну незручність, коли ми разом?
Згадався той приємний, свіжий аромат квітів, що огортав казкову алею сакур. Барвистий декор і темноволоса принцеса з таємничим поглядом серед нього. Фотографуючи її, я тоді завмер, насолоджуючись дивовижною картиною, яка в живу постала перед мною. Згадалися ті поодинокі моменти, коли вона з'являлася в моєму житті. Сам не розуміючи коли, але я став частіше згадувати її. Непомітно, дівчини з таємничими очима кольору каштану, в моєму житті стало забагато.
"Коли це ти встигла увірватися в моє життя? Чого я згадую тебе, коли на душі самотність? Про що я взагалі думаю? Ми просто стали частіше спілкуватися, краще познайомилися. Я так хотів не бути самотнім. Мені просто приємно спілкуватися з розумною і не по роках дорослою дівчиною. В неї цікавий світогляд і характер. Мені просто хочеться дружити з нею"

Дні в школі пролітали швидко. В приємній компанії.. друзів? час плинув наче вода. Я все так же не міг спати нормально, але вже не заганяв себе до знемоги заняттями чи роботою. Нічні кошмари не відпускали мене, наче не хотіли, щоб я забув, ким я є насправді. Але в день було легше. Я насолоджувався приємними, безтурботними днями. Настільки відірваний від часу, що і не помітив, як настав останній тиждень навчання. Скоро літні канікули, на які так чекали учні. Наступного понеділка буде невеличка церемонія, присвячена початку найдовших канікул і безліч молодих сердець поринуть у вирій жарких, літніх днів.
До літа готувалися не лише школярі, але і я. Я вже накопичив достатньо коштів. Старий з роботи дав мені чітко зрозуміти, що якщо, я ще і літні канікули просиджу за залізяками, то він вижене мене зі свого СТО ключем на 32. Тож настав час виконати поставлені перед собою цілі.
В четвер, коли занять було трохи менше, я впевненим кроком рушив обирати собі байк моєї мрії. Звісно, за моїм віком, вказаним в учнівському, я міг дозволити лише не великі мотоцикли, але не біда. Я мав стільки довгих самотніх вечорів, що встиг передивитися всі доступні мені моделі. Вибір був зроблений вже давно, не вистачало лиш часу його придбати. Моїм надбанням став крутий, залізний кінь, кольору металік - HONDA CB 125R 2021 року випуску. Чудовий мот, що має гострий, спортивний дизайн, який нагадує більші нейкеди з лінійки CB. Відрізняється легкою вагою, маневреністю та економічністю. Те що треба, для молодого (принаймні, по паспорту) хлопака.
На радощах покупки, я в той же день вирішив вигуляти свою Хонду вуличками міста. Норовлива подружка настільки захопила моє серце, що я вирішив відкрити для неї душу і розказати про свою давню мрію. Обійнявши ногами її звивисту фігуру я поїхав до узбережжя. Я так давно хотів побачити море, що не став чекати початку літніх канікул.
Дорога займала години дві, а може і більше. Приїхав я до своєї мрії, під місячним сяйвом. Я дуже довго насолоджувався свіжістю повітря, що панувала на узбережжі. Пустий пляж і закриті вже кафе. Шум прибою в тиху ніч. Прекрасний вечір, я не хотів його міняти на кошмари у своїх снах. Я гуляв берегом, повертався до своєї норовливої супутниці і радів, що ми здійснили мою мрію разом. Чудова мальовнича дорога, що вела попри море. Я провів там майже всю ніч. Світанок  зустрів на пагорбі. Біля одинокого дерева, звідки гарно видно море, яке виблискувало у промінні сонця, що сходило десь за моєю спиною. Я не хотів спати, я не відчував втоми, лиш приємний бриз величної стихії і єднання з природою.
Зачарований своїм тихим місцем, я не помітив, як сонце затулили грізні хмарі. І лише грім, повернув до мене відчуття реальності. Мінлива погода острівної країни, дивувала мене завжди. Додому я повернувся майже в обід. Добре, що встиг попередити керівницю, що буду відсутній, ще до того, як злива накрила мене. Холодний, ще зовсім не літній дощ і вітер зробили свою справу. Хоч моя Хонда старалася доставити мене до дому швидше, приїхав мокрий до кісток. Зморений від безсонної ночі відчував, що вихідні в мене будуть теплими не від близького літа, а від гарячки.
Я старанно підготувався дати бій клятій застуді. Прийняв гарячий душ. Підготував собі порції ліків, які розставив рядочком на столику біля дивану. Кожну порцію старанно підписав на стікерах 15.00, 18.00. 21.00. 00.00, 03.00. Думаю цього має бути достатньо. "Самолікування шкодить вашому здоров'ю" пишуть на таблетках. Наставив на своєму годиннику повторюваний будильник, кожні три години. Провалився в бридке марення, в перемішку зі сном і перервами на підготовлені ліки.