Читати книгу - "Подорожі філософа під кепом, Майк Гервасійович Йогансен"

років до нашої ери. Ви не бачили світової війни і ви не дожили до революції. Тільки через це я й наважився вас узяти з собою, бо живий ви прокляли б нас, як проклинають нас ваші колеги по всьому синьому світу.

Ваша правда. Цифри ці вам не цікаві. Це наші цифри. Це в нас народилася ще одна дитина з тих, що, граючись і бавлячись, поруйнують ваш світ. Ці цифри – це наша кров, наша радість, наше майбутнє. Отже, отче, бувайте здорові».

Сказавши це, я викинув святого отця Чарлза Кінґзлі за вікно в грязюку. Там саме стояв колгоспівський гиндик. Він роззявив дзьоба й ковтнув преподобного отця Чарлза Кінґзлі, попа, письменника, подорожнього й ботаніка. Так у череві гиндиковім, немов Іона Вочревісущий, загинув критичний піп Чарлз Кінґзлі, виконавши свою ролю горохового блазня, що розважає читача, коли в оповіданні потрібна павза.

XL

У Радоловці немає семирічки. Семирічка є в Коларовці. Сорок душ радоловських дітей учаться в Коларовці й живуть там в інтернаті.

Кожен з колгоспників дав 14 пудів пшениці і три пуди «слънчогледу», з яких можна збити 18-20 фунтів «слънчогледове масло». За це управа на седмилетка годує дітей супом без жирів. У тому супі плаває, мов перлина в Індійському океані, картопля, за яку діти б’ють одне одного ложками по лобі. Хляба дають на день по одному фунтові, а подекуди діти сидять по два дні без никакво хляба. Той хляб не з пшеница, а з ръж, змішаної з ечемик і кукуруз. З того часу, як дано на дітей пшеница і слънчоглед (сонях, s`il vous plait) минуло лише два місяці.

Тепер з дітей беруть ще гроші, бо райосвіті зменшено кошторис. З кого три карбованці, з кого п’ять, а з кого п’ятнадцять. Тим дітям, що за них не внесено грошей, не дають їсти, й діти пішки пливуть за двадцять кілометрів грязюки додому в Радоловку.

Зате ж завшколи розвиває господарчу діяльність. Він купує для школи коні. Коні як леви? й дешево продаються, як же його не купити. Він купує доми, бо ми читаємо в газеті «Колективно Поле»:

НЕ МИСЛЯТ ЗА УЧЕНИЦИТЕ

«Коларовска семилетка е купила още един дом за учениците, но вместо учениците да живет там гражданина Горлаков Ф. В. безочливо продължава още да заема този дом. Питаме, когда този гражданин ще освободи ученическото жилище.

Пътник».

Седмилетка крім того експлоатира труд на учениците. Учні старших груп орють, сіють, жнуть. Учень Генов працює за моториста. Крім того школа ще посилає Генова працювати в артілях і бере собі його зарібок. Учень Генов ходить обірваний і босий і живе бознаяк, а в домі, де має жити він і інші учениците, живе гражданина Горлаков Ф. В.

Коли Тиґов лагодився сідати в тачанку й сьорбав молоко, закушуючи хлібом, до нього підбігло двоє дівчаток з седмилетки й попрохали хліба.

XLI

РСІ [79] розслідувала справу Коларівської семирічки. Попаде й шкільній управі й споживкооперації. Повинно попасти ще й за дискредитацію радянської школи. На цім самім місці я попереджаю, що битиму нещадно. В газеті, в гумористичнім журналі, в книзі, я битимусь за болгарську семирічку в селі Коларовці.

У селі Преслав [80] (говорят, че Преслав е културен центр на болгарщината в СССР) є Всеукраїнський болгарський педтехнікум. Там студенти теж мусіли постачати провізію і їх теж не годують. Хляба їм дають по сто п’ятдесят грамів, а свого «сонцеглядного масла» вони так і не бачили, як сонця зимою. Де поділися їхні 30 фунтів пшеничного брашна і 8 фунтів слънчогледове масло – не знати.

Частина студентів повтікали. Тоді управа технікуму надрукувала «список дезертирів» у газеті й висловила їм догану. У такий геніяльний спосіб управа технікуму позбулася відповідальности за студентське здоров’я і за студентське ж сонцеглядне масло.

У цьому самому Преславі, очевидно, не все гаразд. У тій таки газеті є стаття «Двоєличие на преславските партийци». А от що пише «Колективно Поле» про сам цей «културен центр».

«Говорят, че Преслав е културен центр на болгарщината в СССР. Ако под култура розбиране количество то на жителите, които имат известно образование, т. е. количеството на интелигентните сили, то това мнение трябва (треба) да се признае за вярно, понеже „Преславската семинария“ в царско време е давала възможност болгари да получат известно „образование“, но от това идеологическо обработване голямо (велике) количество средни и силни селски хазяйства в духа на капитализма и царизма, култура на селото много малко (дуже мало) се е повисила, а новите кадри, коли сетам обработват при съветската власт се разсейват (розпорошуються) по всички краища на СССР и уделния вес на оставащите на место (питома вага тих, що зостаються на місцях) е още не достатъчен».

Щодо науки землеробства, то його викладається в преславській агрошколі, яка тепер «облечена в мантията на агротехнікум» за старими методами і воно ніяк не одбиває колективістської революції на селі. Приклад Преславського педтехнікуму й Коларовської семирічки показує, що «новите кадри, кой сетам обработват» не завжди «сетам обработват» так як треба.

Ім’я й прізвище завідательки преславського педтехнікуму Рая Михайлівна Кандева. Нехай Рая Михайлівна Кандева ще раз подумає про сто п’ятдесят грамів хліба, що ними вона годує своїх студентів, а потім узиває їх «дезертирами». Повторюю: ім’я й прізвище завідательки преславського педтехнікуму Рая Михайлівна Кандева.

XLII

Сей рік колосальний був у степу врожай. Не один колгосп на степу погноїв хліб, і мало який управився убрати ввесь хліб до колоска. Їдучи Одещиною й Херсонщиною, доводиться подекуди бачити чорні валки незвезеного й нескладеного в скирти хліба.

Були такі райони, де хліб не складалося в скирти, бо на це чигав з ґнотом у руках куркуль. У Кадіївському районі через це мало не були зарізали всю справу. Вийшов наказ хліба в скирти не класти, щоб бува не спалила куркульня. Линули дощі; боялися вогню й мало не пропали від води. Тоді дозволили класти хліб у скирти, тільки щоб одна від одної були далеко. Так Кадіївка, працюючи вдень і вночі (для того провели електрику) змолотила ввесь хліб.

Уродило і «Комунарові». Чотирнадцять днів поклали собі комунари на молотьбу й усі вийшли в поле. Жовтий від гасової лямпи, від чотирнадцятигодинної роботи в канцелярії вийшов рахівник-винахідець, що зумів управитися з колосальним, новим, доти ніде небувалим рахівництвом колгоспу, вийшов у поле. Удосвіта він уже стояв коло машини з діловодом