Читати книгу - "Засвідчення"

метрик і запроваджували до рівняння перемінні кожною літерою. Наприклад, одинадцята експедиція мала складатися виключно з чоловіків, а дванадцята, якщо вона не змінилася до Х.12.В і далі, складалася б винятково з жінок. Керманич замислився, чи знає його мати про паралель у спецопераціях, і чи показали таємні дослідження особливе про гендер — щось таке, що оминули як незначний параметр лічильної метрики. А що робити з тими, кого не можна визначити як чоловіка або жінку?

Керманич іще не міг сказати, після вивчення записів того ранку, чи ітерації почались як канцелярська помилка, і їх закодували як частину процесу (малоймовірно), чи їх ініціювали як свідоме рішення директорки, підступно запровадивши поза зоною досяжності будь-якого протоколу засідання. Це просто вистрибнуло, наче завжди так і було. Треба з цим боротися, якось діяти, нібито вони насправді не такі далекі від конкретних результатів чи відповіді. Чи це потреба виписати сюжетний поворот для кожного набору експедиції, не показуючи, як швидко воно стає таким даремним?

Протягом п’ятої експедиції Південний Округ почав брехати учасникам. Ніхто ніколи й слівцем їм не обмовлявся, що вони члени експедиції 7.F, чи 8.G, чи 9.В, і Керманич просто ради собі не давав, міркуючи, як це вони примудрялися це виправдовувати, і як правда може перемогти дух, а не підтримати його, і як до Південного Округу потрапив цей цинічний фаталізм. Як це своєрідно — далі готувати «п’яту» експедицію, котячи на гору цю брилу, знов і знов.

Ґрейс тільки знизала плечима на запитання про перехід від Х.11.К до Х.12 під час інструктажу в понеділок, який, здавалося, віддалився від середи на цілий місяць.

— Біологиня знала про одинадцяту експедицію, бо її чоловік був необачний. Тож ми перейшли до дванадцятої. — Чи це єдина причина?

— Забагато потурали біологині, — зауважив Керманич.

— Так наказала директорка, — мовила Ґрейс, — а я виконувала.

Це стало кінцем серії допитів, бо Ґрейс більше не хотіла визнати жодної відстані між собою і директоркою.

І, як це часто стається, одна велика брехня породила низку маленьких брехень під машкарою «змінених метрик», зміни експерименту. Отже, якщо вони отримували дедалі менше, директорка дедалі більше і більше хитрувала-гралася з експедиціями, хитрувала-бавилася з інформацією, яку їм повідомляла, і хтозна, чи могло це взагалі бодай трішки чомусь зарадити? Може, ви дійшли до краю в розпачі, гадаючи, ніби потяг іде швидше, ніж інші, й використовуватиме все, що трапиться під руку: хай то буде чи зброя, а чи просто скріпка, яка застрягла між сидіннями.

Якщо ти крякаєш, як учений, і ходиш перевальцем, як учений, то найближчим часом, для не-вчених, ти станеш предметом дискусії, а зовсім не людиною. Деякі вчені живуть із цією роллю, майже зрослися з нею, перетворившись на ходячі дисертації або підручники. Цього не можна було сказати про Чіні, попри його жаргонізми, які несподівано виринали — наприклад, «квантова плутанина».

Певного моменту дорогою до межі Керманич почав збирати «чінізми». Більшість надійшла йому просто так, бо Керманич виявив, що Чіні, щойно розігрівшись, ненавидить мовчання і заповнює ось цю мовчанку дивними переплетіннями ерудиції та нехлюйського синтаксису. Усе, що вимагалося від Керманича, як і від невинного співучасника Вітбі, це не реагувати на жарт чи коментар, а Чіні заповнював цю павзу своїми словами. Господи Ісусе, ото довга їзда була.

— Атож, є чимало можливостей такого дурисвітства, взаємопов’язаних між собою. Ось майже і все, що маємо.

— Ми навіть не розуміємо, як працює кожний організм на нашій планеті. Навіть не всі ідентифікували. А якщо в нас просто немає для цього мови?

— Чи ми застарілі? Гадаю, ні. Але не питайте армію, що вона про це думає. Коли вона дивиться на квадрат і бачить просто погано намальоване коло.

— От як фізик — що ви зробите, коли зіткнетеся з тим, чого геть не обходять ваші зусилля, і що ніяк не кориться вашим діям? Тоді починаєш думати про темну енергію і потроху з’їжджаєш із котушок.

— Атож, от про це ми й думаємо. Як дізнатися, чи є щось над нормою, коли ви не знаєте, яким чином ваші прилади фіксують процес? Лазери, детектори гравітаційних хвиль, рентгенівські промені. Тут немає що ловити. Мені дали оцю лопату, відро, деякі гумові стрічки і клейку стрічку, розумієте?

— Навряд чи є бодай один науковець у Центрі. Хіба я неправду кажу?

— Гадаю, це дивно. Усе одно що жити поруч. Гадаю, можу це сказати. Але потім вертаєшся додому, і ти вдома.

— Ви знаєтеся на фізиці? Ні, звісно, ні. Звідки вам?

— Чорні діри і хвилі мають аналогічну структуру, знаєте? Дуже, дуже подібні, виявляється. Хто б сподівався?

— Я ось про що: чи ви сподівалися б, що Нуль-зона співпрацюватиме, принаймні трішечки, так? Присягнувся б своєю репутацією, аби тільки вона достатньо співпрацювала, щоб ми принаймні отримали точні показники, температуру аномальної спеки чи щось таке.

Згодом, підтверджуючи цю заяву:

— Між нами нині є певна угода, хоч ми й скоротилися: щоб проаналізувати певні речі, об’єкт має дозволити себе проаналізувати, має на це погодитися. Навіть якщо це просто за допомогою якогось відгуку, якоїсь реакції.

Ці два останні вислови, підштовхуючи ліктем, Чіні озвучив трохи жалісно, бо власне, уже заприсягся своєю репутацією, зробивши ставку на Нуль-зону в загальному розумінні, що Південний Округ стане його кар’єрою. Його слава спочатку, його обраність, а потім задуха, нібито його душила велика змія, звана Нуль-зоною, а потім і те, що треба було б йому знати в найсокровенніших глибинах думок, або навіть у мозковій підкірці. Цей Південний Округ справді знищив його кар’єру, можливо, навіть і його розлучення спричинив.

— Що ви думаєте про всю цю дезінформацію, надавану експедиціям? — спитав Керманич у Чіні, аби тільки загатити потік чінізмів. Він знав, що Чіні трохи зацікавлений у формуванні цієї дезінформації.

Чіні насупився, сприйнявши це запитання Керманича як критику фарби автомобіля, постраждалого в страшенній аварії. Чи не буркотливість Керманича підштовхнула викурити завзяття Чіні, це його гасло «нічого не вдієш», цю жирну жвавість? Але саме жвавість найдужче й дошкуляла Керманичеві. «Жвавість» завжди була приводом відмовки в середній школі, ще з роздягальні футболістів — таке сердечне, добродушне кепкування, що покривало більші й менші злочини.

— Насправді це не було… не є дезінформацією, — сказав Чіні, а потім мигцем спохмурнів, добираючи слова. Можливо, гадав, що це випробування. Лояльності, чи ставлення, чи моральної твердості. Але він швидко знайшов слова: — Це більше схоже на художню творчість, чи на оповідь, які вели б їх крізь найвужчі місця. Кітва.

Мов