Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

― Точно! Торочить маячню!

Та знайшлися й інші думки:

― Але… послухайте, він правий! Якщо це не пастка..

В один момент серед натовпу розгорілася суперечка:

― В тому то й справа, що пастка! Вони вже замкнули нас тут, як скот, а тепер ще й хочуть заманити туди! Хтозна, що вони там придумали! Що, якщо ми зайдемо і нас усіх вб’ють?!

― Вб’ють?! Ти у своєму розумі?! Це ж наша Імператриця!

― Ха! Ти чув, що сказав цей хлопець?! Якщо це правда і в палаці дійсно є зброя, здатна врятувати нас усіх, то ж хіба… хіба Її величність не вбивця?! Наші рідні там, за брамою, боряться за свої життя, поки ми тут…!

А-Сюань був шокований. А-Чжань так майстерно оволодів натовпом…

Е ні, так продовжуватися не може! Він повинен що-небудь зробити. А-Чжань абсолютно точно замислив щось недобре! Він повинен припинити цей хаос, поки не стало гірше…

І, надумавши розкрити рота, хлопець враз виявив, що цілковито втратив голос. І… схоже, не лише голос, а й можливість рухатися. Він просто застиг на місці, не в змозі зробити хоч щось!

В ту ж мить голову хлопця пронизали шокуючі думки, а в спогадах пронісся момент, коли а-Чжань заховував руки за спину…

«Невже… невже це він зробив?! Але… як?! Це…»

Хлопець покосився на а-Чжаня. Той перевів на нього короткий, але дуже небезпечний погляд, після чого знову звернувся до натовпу, котрий абсолютно не звертав уваги на Лю Сюаня:

― Ні я, ні мій напарник не станемо вас зупиняти. Аби потрапити в таємну кімнату, пройдіть в хол, до статуї Будди, і натисніть ногою на плитку, що знаходиться біля великого пальця його стопи. Вам відкриється прохід вниз, пройдете по довгому коридору і потрапите в таємну круглу кімнату. Там і буде сокира, що містить у собі неймовірно сильне джерело магії.

― Нісенітниці! Я не збираюсь туди йти!

― А я піду! ― крикнув хтось. ― Якщо ви хочете тут подихати, прошу дуже! Я збираюсь перевірити слова цього хлопця!

― І я піду! Нам усе одно нічого втрачати! Якщо залишимось тут і нічого не робитимемо, наших рідних за брамою спіткає жахлива доля!

«Не йдіть! Не смійте йти! Це пастка! Цей мерзотник абсолютно точно щось замислив! Йому не можна довіряти!!!» ― верещав подумки а-Сюань, та з рота його не вилітало ні звуку. Він нагадував цілковито покірного пса, що продовжує стояти поруч із а-Чжанем, не маючи наміру оспорювати його ідею.

― Я не збираюсь із цим миритись! ― закричав якийсь чоловік. ― Навіть якщо немає ніякої зброї, Імператриця не мала права тримати нас тут, як собак у клітці!

― Точно! Розгромимо палац!

― Уперед! Уперед!

І могутнім ривком натовп рушив уперед. А-Чжань спеціально відійшов вбік, аби пропустити перші ряди всередину.

Люди одразу ж розділилися на три групи. Одна частина рушила до статуї Будди, інша понеслася по палацу, маючи намір відшукати Імператрицю та ключі від брами, а ще інша залишилась надворі. Схоже, ці люди відносились до цілковитих скептиків, котрі не мали наміру довіряти словам а-Чжаня.

А-Сюань цілковито їх підтримував. І, будь у нього така можливість, зробив би це й на словах, а не лише думками.

Та тоді а-Чжань проголосив:

― Ви не хочете піти? Ви ж розумієте, що, коли ці люди знайдуть зброю, то заберуть її собі? Хто врятує ваших близьких?

Ці слова, проказані із неймовірно награною проникливістю (саме таким здавався його тон Лю Сюаню), викликали емоції у половини тих, хто залишився. Усі моментально витріщились на а-Чжаня. А йому тільки те й треба було! Як то кажуть, якщо привернув увагу натовпу і змусив його тебе слухати ― управляти ним простіше простого.

― Чи ви справді думаєте, що ці люди будуть такими добродушними, що погодяться віддати зброю вам, поки їхніх близьких убиватиме ворожа армія? ― краєчок рота а-Чжаня піднявся догори, формуючи ледь помітну тінь усмішки на його надзвичайно кам’яному і підозрілому обличчі.

Ці слова миттєво переконали усіх, хто залишався надворі. Вони тут же увірвалися в палац, влітаючи до статуї Будди, довкола якої зосередилась невелика частина людей. Схоже, вони сперечалися на рахунок того, яку плитку слід натискати ― ту, що навпроти великого пальця правої, чи ту, що навпроти великого пальця лівої стопи статуї.

Щойно всі люди опинились всередині, і звідти почав доноситися шум і гамір, а-Чжань наблизився до заціпенілого а-Сюаня, котрий свердлив його пронизуючим люттю поглядом і проклинав усіма можливими прокльонами.

Зненацька хлопець відчув, що до нього раптово повернулись дар мови і можливість рухатись.

― Що ти накоїв?! ― тут же заволав Лю Сюань. ― Нащо ти обманув їх?!

Хлопець очікував, що а-Чжань стане усе заперечувати, або ж переміниться в обличчі, проте… лице хлопця зовсім не змінилось. Лиш посмішка тепер стала більш виразною, а очі наповнились таємничою небезпечністю:

― Ну, чому обманув?

А-Сюань голосно пхикнув.

― Певна річ, немає ніякої зброї! Я лиш не можу зрозуміти… нащо… що ти замислив?! Ти працюєш на сестру імператора Чжана?! Тоді… тоді чого ж ти просто не відчинив браму і не впустив солдатів сюди?! Ти…