Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

Неочікувано а-Чжань піднявся на декілька сходинок вгору, аби зігнутися і поглянути а-Сюаню в очі з висоти:

― А-Сюань, ― промовив він шовковим голосом. ― Чому ти думаєш, що я збрехав цим людям? Чому підозрюєш мене? А-ах, точно, ― раптом з надмірним артистизмом протягнув він. ― Я забув. Ти знайшов у моїх речах сивурію лісову і відтоді не можеш позбутися думки, що я злодій. Та це не так, а-Сюань. Ти зможеш переконатися в цьому, щойно пройдеш слідом за цими людьми і відшукаєш магічну сокиру.

Лю Сюань був не в собі від злості. Йому хотілося тут і зараз накинутися на а-Чжаня і побити його до посиніння! Цей тип абсолютно точно щось замислив!

Але він більше не може дозволяти йому белькотати безперестанку. А-Чжань володіє язиком надто майстерно. Він задурив голови всім цим людям. Не можна допустити, аби вони повелися на це все!..

А-Сюань опустив погляд вниз всього на мить, аби перевести дух, та тут йому на очі потрапило дещо страшне… у калюжі поруч мало б відбиватися зображення а-Чжаня… і так, воно відображалося… був його одяг, його руки, його шия… але то була зовсім не його голова!

У калюжі виднілася голова, обличчя якої повністю закривала абсолютно біла маска з невеликими прорізами для очей, у котрих відобразилась сама тьма. З-під маски, на яку було накинуто чорний капюшон, вибивалися прядки білосніжного короткого волосся…

Від погляду на цю моторошну маску, жахливі мурашки пронизали усе тіло а-Сюаня. Тільки зараз він усвідомив, який монстр знаходиться перед ним…

Ця істота… вона прикидалась а-Чжанем! Її обличчя…

А-Сюань насторожено підвів голову догори, аби поглянути на хлопця перед собою. Це фальшива оболонка! Це все несправжнє. А-Чжань несправжній! Ось його справжній облік… Істота з калюжі ― ось хто насправді прикидався його напарником!

― Ти!.. ― відсахнувся Лю Сюань, ступаючи крок вниз і таким чином дозволяючи «а-Чжаню» здаватися ще вищим.

Фальшиве обличчя усміхнулось зловісною посмішкою.

― Ти… ти… монстр! ― ошелешено процідив а-Сюань.

«А-Чжань» байдуже зиркнув на калюжку, а тоді протягнув:

― Нарешті ти побачив мій істинний облік.

― Що тобі треба?!

Натомість «а-Чжань» не відповів. Він лиш спустився на пару сходинок вниз, аби максимально наблизитись до Лю Сюаня, котрий ні на мить не відводив від нього погляду. Так, хлопцеві було до біса страшно, але він не збирався утікати. Він мав намір зіткнутись зі своїм страхом віч-на-віч, ким би не був насправді «а-Чжань»!

Аж тоді «а-Чжань» нахилився до вуха Лю Сюаня і поволі прошепотів солодким голосом:

― Не злись на мене, а-Сюань. Я лиш хочу, аби ці люди змогли врятувати своїх близьких. А ще, звісно, я хочу, аби ми залишились такими ж напарниками, як були раніше.

А-Сюань процідив «а-Чжаня» вбивчим поглядом.

― Ти… ти… ти божевільний!! ― прокричав він, запинаючись.

І тут же оббіг «а-Чжаня», аби увірватися у палац.

Кулею він прошмигнув у прохід під статуєю Будди і зміг обігнати розлючений натовп тільки завдяки тому, що володів можливістю пересуватися швидше за звичайних нетренованих людей.

Опинившись у підвальному приміщенні круглої форми, повністю обкладеному камінням і освітленому численними факелами на стінах, а-Сюань швидко озирнувся в пошуках магічної сокири. Вона лежала на кам’яному п’єдесталі посередині кімнати!

А-Сюань кинувся туди. Сокира була велика, але з вигляду нічим не відрізнялася від звичайної, якою селяни кололи дрова. Так, вона була зроблена із доброго дерева і, схоже, зі сталі, проте, в загальному, ніяк не скидалася на магічну.

Хлопця охопили сумніви. В ту ж мить в голові прозвучав голос «а-Чжаня», від чого по тілу хлопця пройшлися мурашки: «Я не сумнівався, що ти прийдеш першим! Твоя майстерність вражає! А тепер… тепер ти повинен вирішити, чи дозволиш людям отримати цю сокиру! Так, мої слова можуть бути правдою, і сокира справді володіє достатньою силою, аби допомогти перемогти вороже військо! Але… ― голос «а-Чжаня» зобразив фальшиву задуманість. ― Що, якщо за цю магію їх спіткає розплата? Кажуть, за будь-які речі, що не мають наукового пояснення, доводиться платити величезну ціну. І це я зараз зовсім не про гроші…»

― Клятий гад! ― вилаявся Лю Сюань.

В ту ж мить у приміщення увірвались перші люди.

― Ти! ― закричав якийсь чоловік, вказуючи пальцем на а-Сюаня, що стояв поряд із п’єдесталом із сокирою.

― Ось вона! Сокира! ― пролунав голос якоїсь жінки.

Швидко зметикувавши, що слід робити, а-Сюань схопив з пояса свій батіг і з допомогою свого внутрішнього ядра зумів розпалити довкола себе і п’єдестала із сокирою полум’я заввишки щонайменше два метри.

― Ах ти ж! ― відскочив вчасно той чоловік, що уже збирався першим налетіти на сокиру.

― Малий паршивець! ― заволала жінка, котра була майже на рівні з ним. Вогонь змусив їх швидко відступити.

― Тамтой хлопець не збрехав! Сокира і справді є!

― Але чому цей тип нам перешкоджає?! Він же стояв біля палацу і не смів ні слова заперечити!