Читати книгу - "Як керувати рабами"

домогосподарства. Таке може статися, навіть якщо ви чесно намагались поводитися зі своїми рабами справедливо та шляхетно, давали їм достатньо їжі, забезпечували їх житлом та одягом і карали тільки тоді, коли вони на це заслуговували. Ви виявите, що ці невдячні створіння скористаються будь-яким натяком на війну чи нестабільність, щоб утекти, сподіваючись, що всі навколо будуть надто зайняті поточними подіями і не помітять їхнього зникнення.

Безперечно, ви будете зацікавлені в поверненні втраченого майна. Рекомендую запропонувати винагороду тому, хто поверне раба, або розклеїти де-небудь на ринку оголошення про втечу й надати якомога повніший опис утікача. Викладіть факти і обов’язково вкажіть на якусь особливу прикмету раба, щоб його можна було легко впізнати. Ось яке оголошення написав свого часу я:

Утік хлопчик на ім’я Гермон, вік близько п’ятнадцяти років, одягнений у балахон із паском. Полюбляє напускати на себе вигляд поважної людини, багато говорить, голос високий, верескливий. За повернення втікача заплачу триста сестерціїв, за інформацію про місце його перебування — сто сестерціїв. Прохання будь-яку інформацію повідомити представникам влади.

Можна також залучити до пошуків і професійних ловців, але вони беруть дорого. Важливо, наскільки швидко ви до них звернетесь: якщо втікачі ще не встигли відійти далеко, розшукати їх допоможуть собаки. Можна звернутися по допомогу до влади. Я часто помічав, що корисно використовувати свої знайомства, аби чиновники заворушились і зробили все від них залежне. Напишіть листа до будь-якого представника влади в тій місцевості, де, на вашу думку, може ховатися втікач; почніть із шанобливих привітань і пообіцяйте віддячити за допомогу. Попросіть, аби цей представник влади уважно поставився до свідчень, наданих йому вашим представником, а потім знайшов раба й повернув його вам.

Коли ніщо з описаного вище не допомогло, ви можете вдатися до магії й накласти на втікача заклинання, хоча я не можу сказати, що підтримую таку забобонну поведінку. Ви краще використаєте час і гроші, якщо застрахуєте себе від подібних втрат.

Якщо втікачів буде затримано та повернуто вам, я рекомендую поставитися до них поблажливо, хоча багато хто буде налаштований протилежним чином. Більшість роблять вибір на користь тюремного ув’язнення раба-втікача, добрячої хльости або ж і позбавлення кінцівок. Із багатьох міркувань це може бути виправданим, але існує ризик, що повернений вам раб, боячись очікуваної жорстокої розправи, накладе на себе руки.

Простим, але й ефективним рішенням буде випекти рабові на тілі тавро, щоб більше не втікав. Цей метод найкращий, адже якщо раб знову спробує втекти, його буде дуже легко відшукати. А дехто примушує раба носити металевий нашийник, на якому вибито «Ловіть мене, я втікач» або «Поверніть мене Фалксу й отримайте золоту монету». Перший напис узагалі можна скоротити до абревіатури, всім і так буде зрозуміло, що це означає.

Якщо виявилося, що втікач сховався в храмі, маючи на меті звернутися по милість до богів, то вам доведеться пройти через належну правову процедуру. Дозвольте судді чи священикові розглянути справу і вирішити суперечку між вами і вашим рабом. Якщо він прийме рішення на вашу користь, то ви мусите прихильно прийняти раба назад і обіцяти під присягою, що не триматимете на нього гніву. Якщо суддя винесе рішення, спрямоване проти вас, то що ж? Немає ніякої ганьби в тому, щоб поступитися перед волею божественного імператора, і вам пропонується спосіб зберегти обличчя: дати рабові те, чого він, як правило, хоче, — нового господаря, а собі взяти гроші, яких той раб коштує. Серед рабів завжди будуть незадоволені, які не вміють цінувати того, що ви для них робите. Воно й на краще, що існує спосіб повернути кошти, витрачені на невдячного. Інакше ви втратите всю вартість свого раба, наприклад, якщо його втеча буде успішною, або він загине під час спроби втекти, або суд якоїсь віддаленої провінції, де його вдалося схопити, віддасть його на розтерзання хижим звірам.

Хочу розповісти вам одну неймовірну історію, пов’язану з утечею раба. Я чув її від одного знайомого, а той бачив усе на власні очі, коли був у Римі. Якось на арені Великого цирку[29] в місті Римі демонструвалася грандіозна сутичка між різноманітними дикими звірами та людьми, засудженими за тяжкі злочини. Сотні тварин були доправлені для участі в такій розвазі, причому не які-небудь безпечні антилопи чи жирафи, а величезні страшні хижаки, що вражали як своїми розмірами, так і жорстокістю. Серед цього страхітливого зібрання окремо тримали левів. Особливо привертав до себе увагу один лев: величезний, з могутньою шиєю і розкішною гривою, він час від часу голосно гарчав. Не годований кілька днів звір жадав живої плоті.

І ось до цирку прибули засуджені, яких мали кинути на поталу звірам. Одним із них був раб на ім’я Андрокл, який колись належав консулові. Його вивели на арену, туди ж випустили і лева. Натовп глядачів облизував губи в очікуванні того, що жахливий хижак зробить із беззахисною людиною. Але сталося неймовірне. Коли лев побачив чоловіка здалеку, то чомусь не кинувся на нього, а зупинився, наче блискавкою вдарений. Потім почав наближатися до раба повільно й тихо, ніби впізнав його. Нарешті, лагідно метляючи хвостом, лев підійшов упритул до напівмертвого від страху чоловіка й ніжно облизав йому ноги та руки. Від такої ласки лютого звіра Андрокл трохи прийшов до тями, розплющив очі й поглянув на лева. Було видно, що він упізнав хижака. Обличчя раба осяяла широка усмішка, і він обійняв жахливого царя звірів.

Увесь натовп глядачів був настільки вражений цим неймовірним видовищем, що вибухнув криком, бажаючи знати, що коїться. Імператор наказав привести Андрокла і, коли той постав перед ним, запитав, чому жорстокий лев пожалів чоловіка. Тоді Андрокл розповів дивовижну історію.

«Мій господар, — сказав він, — був проконсулом в Африці. Він був жорстокою людиною. У мене вже не ставало сили витримувати щоденніх хльости, на які я не заслуговував, і я вирішив тікати. Сховатися від такої поважної особи можна було лише в пустелі, що лежала за плодючою долиною. Я думав: якщо не зможу знайти їжі й води, то скоріше накладу на себе руки, ніж повернуся до господаря. І от одного разу, рятуючись від полудневої спеки, я сховався в якійсь печері. Незабаром до печери, кульгаючи, зайшов лев. З його лапи сочилася кров, і поранений звір стогнав від болю.

Спочатку я вжахнувся на вигляд лева. Адже я опинився в полоні у хижака і не знав, що робити. Та коли звір побачив, як я зіщулився в глибині печери, він покірно підійшов до мене і підняв лапу,