Читати книгу - "Терпкий смак твого кохання , Лада Короп"

14.1

  Рита стояла на вулиці неподалік від лікарні, вдивляючись у вечірнє небо, яке розцвітало всіма відтінками рожевого та золотого. Вона намагалася заспокоїти свої думки, але спогади про Андрія все ще були свіжими. Кожен крок у цьому місті нагадував їй про нього, про їхнє коротке, але сповнене пристрасті кохання. Раптом з-за рогу вийшла Віта. Її постава була впевненою, а очі – холодними й безжальними. Рита відчула, як у неї в грудях зріс тривожний клубок. Віта завжди оточувала себе аурою влади, і навіть у цю мить вона виглядала так, ніби світ належав їй. 

– Рита, – промовила Віта, голос її був сповнений презирства. – Що ти тут робиш? Знову намагаєшся чіпляти старі рани? 

Рита зібралася з силами, намагаючись показати свою впевненість. Вона знала, що Віта завжди прагнула контролювати ситуацію, завжди шукала можливість принизити її. 

– Я просто прогулююся, – відповіла Рита, намагаючись зберегти спокій. 

– Це не твоє місто, і я маю право тут бути. Віта зійшла на кілька кроків ближче, її усмішка була холодною, як лід. Рита відчула, як серце забилося швидше; вона знала, що цей конфлікт може закінчитися погано. 

– Ти справді вважаєш, що можеш просто так приходити до Андрія у лікарню? Хто ти така? – Віта зневажливо засміялася. 

– Андрій ніколи не повернеться до тебе. Рита спробувала не звертати уваги на її слова, але вони вкололи, як гострий цвях. Вона знала, що Віта була небезпечною, але в глибині душі все ще сподівалася, що зможе залишити порожні сварки позаду. – Я не хочу з тобою сваритися, Віта, – мовила Рита, намагаючись зберегти спокій. – Просто залиш мене в спокої. 

Але Віта не слухала. Вона нахилилася вперед, її обличчя стало зловісним. Раптом, неочікувано, вона штовхнула Риту. Той момент тривав лише мить, але Рита відчула, як земля під ногами спливає, і, втративши рівновагу, впала на бруківку. Біль пронизав її, але вона не могла дозволити собі заплакати. Віта стояла над нею, з неприхованим задоволенням у погляді. 

– О, вибач, – сказала Віта з сарказмом. – Не хотіла, щоб ти постраждала. Просто хотіла показати, хто тут головний. Й попередити. Не лізь до мого чоловіка. 

  Рита піднялася, зціпивши зуби від болю. На її руці з'явилася незначна подряпина, але гіркота від образи досі залишалася. Вона знала, що не може дозволити Віті перемогти. 

– Я не боюся тебе, – сказала Рита, зібравши всі сили. – Ти можеш штовхати, принижувати, але я не здамся. Я маю право на своє життя, і ти цього не зміниш. І з міста я не поїду якщо ти цього домагаєшся.

Віта лише всміхнулася, але в її очах Рита побачила щось, що нагадувало страх. Можливо, Віта й була впевненою у своїй силі, але Рита усвідомила, що насправді бореться не лише за себе, а й за своє майбутнє. Стиснувши кулаки, вона вирішила, що не дозволить цій жінці зруйнувати все, до чого прагнула. Рита зробила крок назад, впевнено дивлячись в очі Віті, і, не чекаючи на відповідь, пішла далі, залишаючи позаду свій страх і образу. Більше сестра ніколи не зможе мати владу над нею. Як колись давно. Але Віту потрібно покарати й змусити відповісти за свої гріхи. Тому Рита прийняла рішення діяти. Не давши Віті ані шансу на перемогу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍