Читати книгу - "Терпкий смак твого кохання , Лада Короп"

14.2

  Вечірнє небо вже почало темніти, а зірки поволі прокидалися, одна за одною спалахуючи на безкрайній синій дошці. Рита сиділа на лавці в парку, обпершись на спинку, а у руках тримала чашку гарячого чаю. Це був їхній звичний ритуал — щовечора зустрічатися з Миколою та ділитися думками, переживаннями та мріями. Але сьогодні на душі в Рити було важко. 

— Миколо, ти знаєш, я багато думала про Надійку… — почала вона, злегка зітхнувши. Її голос звучав тихо, майже тривожно. Микола, який сидів поруч, уважно дивився на неї, готовий вислухати. Він завжди був для Рити підтримкою, її вірним другом, і вона знала, що може розповісти йому все. 

— Вона росте так швидко, — продовжила Рита, — і я не можу не думати про те, як все це вплине на неї. Андрій... він не просто мій колишній чоловік, він батько Надійки... 

Микола кивнув, розуміючи, що це питання було важливим для Рити. Він вже давно помітив, як важко їй переживати розставання з Андрієм, і як це впливало на стосунки з донькою. 

— Я пам’ятаю, коли Надійка народилася, — продовжила Рита, — я була така щаслива… Я думала, що ми будемо разом, як справжня сім’я. Але з часом все змінилося, і я залишилася сама. Життя внесло свої корективи. Вона замовкла на мить, згадуючи ті щасливі миті, які тепер здавалися такими далекими. 

— Я хочу, щоб Надійка знала, що вона не винна в наших проблемах. Я боюся, що через відсутність батька вона відчує себе неповноцінною. Микола подивився на Риту з розумінням. Він знав, як сильно вона любила свою доньку і як важливо для неї було, щоб Надійка почувала себе щасливою та впевненою. 

— Ти робиш все можливе для неї, — сказав він м’яко. — І вона це відчуває. Твоя любов і підтримка — ось що їй потрібно найбільше. 

Рита усміхнулася, хоча на її обличчі все ще читався сум.. — Я просто хочу, щоб вона була щаслива, — знову зітхнула вона. 

— Іноді мені здається, що я не справляюся. — Неправда, — заперечив Микола. 

— Ти сильна, Рито. І Надійка це бачить. Вона виросте долюбленою і впевненою дівчиною, бо має таку маму, як ти. Рита знову замислилася, вдячно дивлячись на Миколу. В його словах вона знаходила підтримку, яку так потребувала. Він хороша людина. Й чому саме йому Рита не віддала своє серце? 

— Я просто хочу, щоб у неї було все те, чого не було у мене, — тихо сказала вона. — Щоб вона не відчувала самотності, щоб у неї були справжні друзі, і вона була щасливою. 

Вони обидва замовкли, насолоджуючись тишею парку, лише легкий вітерець грався з листям навколо. Рита зрозуміла, що, можливо, не всі відповіді вона має, але з Миколою поруч, вона почувається трохи впевненіше. 

— Дякую тобі, Миколо, — сказала вона нарешті. — Ти завжди знаєш, як підняти настрій. 

— Я тут, щоб допомагати, — усміхнувся він, — і разом ми обов’язково знайдемо шлях. Микола підсунувся ближче й міцно стиснув руку Рити. 

Рита знову поглянула на зорі, відчуваючи, як її серце наповнюється надією. Вона знала, що все буде добре, якщо буде поруч той, хто готовий підтримати її у найважчі моменти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍